![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Їх дійсно більше не турбували. Боговладським приятелям своїм принц сповістив через Воїслава, що усамітнився з коханою, і тому… Через Веданга ж він отримав цілий пакунок дарів від цих гідних шляхтичів, а також окремий дар від Вишеньки Ставської — гарнесенький кошик з приладдям для гаптування.
— О, наївна панночка, — зітхнув Дракон, передаючи Дані дарунка, — я ж натякав їй, що краще придбати бойового метального ножа, правильно збалансованого. Я бачив подібний у місцевих зброярів.
Пором, котрий йшов до Грона був майже порожнім. Вельможі та гості свята роз’їхалися по домівках. Вогнедан, стоячи біля бортику, думав про те, що його, напевне, забудуть у Чорногорі. В історії Ельберу був подібний випадок, коли один з Повелителів ось так забув про нелюбого сина, котрий відбував заслання у Предслава. Щоправда у того правителя синів було двоє, і тому…
Провина того опального принца була великою… Бувши сином подруги Повелителя, котра була родом з боговладських міщанок, він не погодився з тим, що влада мала бути віддана його старшому чистокровному брату. Це був єдиний такий випадок — зазвичай сини просто виконували батькову волю.
Той юнак з роду Вогняних Ящерів, — Вогнедан пригадав собі, що звали його Ярополком, — почав збирати собі прибічників, і справа трохи не дійшла до справдешньої змови. Тодішній Повелитель вчасно зруйнував синові плани, і відправив його служити до Предслава. Під прибраним ім’ям. І заборонив за нього згадувати.
Ярополк загинув у страгійській війні вже зрілим мужем, так і не дочекавшись пробачення, або хоча б визначення строку заслання. Вогнедану нині чомусь його було шкода, хоча юнак розумів, що його родич вчинив зле, і що у інших краях за подібне страчують… Напевне, легше знати строк своєї смерті і померти, хоч і за неправе діло, аніж бути забутим і викресленим з «Гербовника».
Відігнавши від себе думки про смерть, Вогнедан змусив себе зосередитися на морі… На своєму прощанні з ним. Море дало йому щастя. Йому і Дані… Він любить море… І сподівається ще повернутися.
Світлян подав йому жменьку монеток, і трійця приятелів — чи радше, подружжя Саламандрів та Воїслав — вкупі з пажами вкинули їх у море на щастя. А у Гроні звели з порома коней і востаннє глянули на обриси острова Сіллон.
***
В Родогорі ж не змінилося нічого.
Все та ж фортеця, те ж містечко… Та ж сливка у кадовбі, акуратно закутана паном Ратиславом від холодного гірського вітру… Все той же пан Богудан Змій, котрий прийняв Данине прохання про службу разом з чоловіком і написав повідомлення про це сотнику Дзвениславу.
Дана теж написала батькові ніжного листа. Потрапляти йому на очі нині вона не хотіла, бо не могла брехати… Щастя не було. Їхня з Вогнеданом любов переживала нині скрутні часи. Юнак соромився сам себе, свого вчинку, того, що його врятували… А вона була з ним поруч як свідок, як живе нагадування про пережиту ганьбу.
Хвала Богам, що про невдале самогубство знали, якщо не рахувати Трьох Драконів, лише Воїслав та малі пажі. Всі троє тримали язики за зубами, і дівчина сподівалася також, що троє вельмож теж зберігатимуть таємницю з необхідності дотримання пристойності.
Ні, коханий не кривдив її. Він був ласкавий з бідною Даною, він виконував всі її забаганки, він привів до ладу кімнати, які виділив їм пан Змій у вежі фортеці яко воїну та його жоні. Він добував для неї пізні зоряниці невідь з яких садочків. Але щось в ньому померло того ранку, коли вони наважилися піти удвох до неявного світу.
Згасло оте світло, яке випромінювали його очі. Сумно припадала пилом забута флейта… В кімнатці чулися лише звуки Даниної віоли, яку батько Дзвенислав передав їй з дому з деякими іншими речами. Вогнедан акуратно ходив на службу, виконував всі накази сотника, вперто вправлявся у парному бою, перемагаючи слабкість, і досяг уже майже колишньої вправності. Однак…
Дана не питала його ні про що — знала, що марно. Ніколи не пожаліється, ні за що не попросить… Її Вогнедан… Її коханий, якого вона вибрала сама…
Воїслав теж не знав, як вибратися зі скрутної ситуації. Його друг, швидше навіть колишній друг, не забув про те, що вони мають зійтися у двобої. Вогнедан нині був так схожим на Повелителя, що навіть пан Богудан Змій аж трохи вагався віддавати накази воякові Світанку. Той же холод в очах, застигле обличчя, вишукана ввічливість з кожним — від командира до челядинця і наче щось неживе в рухах. Колеги на чолі з Ратиславом Летичем здивовано перешіптувались, бо звикли до лагідного юнака, котрий грав їм на флейті і куштував з баклаги росавське винце під сливи-чорногорки. Пан Ратислав навіть вирішив і мовив про це вголос, що переможець змагань Великої Ночі трошки зазнався, і тому…