Так казав Заратустра. Жадання влади

Християнство є ще й запереченням будь-якого душевного гаразду, християнським може бути тільки недужий розум, і християнство стає на бік усяких недоумків і виголошує прокляття «духові», superbia[40] здорового духу. Оскільки недуга належить до суті християнства, то й «віра», цей типово християнський стан, має бути хворобою, а всі правдиві, наукові шляхи мусить відкинути й заборонити. Сумнів — уже гріх... Цілковита відсутність психологічної чесності в священика — це зразу впадає у вічі — є наслідком decadence'y,— треба поспостерігати істеричних жіночок і схильних до рахіту дітей, аби переконатись, наскільки послідовно інстинктивна нещирість, утіха брехати заради самої брехні, нездатність до прямих поглядів і вчинків є виразом decadence'y. «Віра» — це значить небажання знати, де правда. Священики й усілякі боголюбці нещирі, тому що хворі: їхні інстинкти вимагають, щоб ніде не утвердилась істина. «Те, що робить недужим, добре, а все, що походить від повноти, від надміру, від сили, є злом»,— так відчуває кожен вірний. Доконечність брехати — по цьому я впізнаю будь-якого присяжного теолога. Ще одна прикмета теолога — нездатність до філології. Під філологією у вельми широкому сенсі треба розуміти мистецтво добре читати — вміння вичитувати факти і не спотворювати їх інтерпретаціями, не жертвувати обережністю, терпінням і пильністю на догоду бажання зрозуміти. Філологія — це ephexis[41] інтерпретації, байдуже, чи йдеться про книжки, газетні новини, чи про погоду і факти людської долі, вже й не кажучи за «спасіння душі»... Те, як теолог, байдуже, в Берліні чи Римі, тлумачить «писане слово» або якусь життєву подію, наприклад, перемогу вітчизняних військ, натхненних осяйними Давидовими псалмами, завжди настільки сміливе, що філолог при цьому аж на стіни дереться. Де вже йому й братися за щось, коли боголюбці та інша швабська худоба, знай правлячи про «ласку», «провидіння», «покуту», прагнуть освятити «перстом божим» жалюгідну злиденність свого животіння в запічку! Треба мати хоч трохи духу, щоб не сказати пристойності, аби переконатись у цілковитій дитинності і негідності цих вигадок про таку неймовірну спритність божих пальців. І той бог, що має в тілі так мало побожності, бог, який вчасно лікує від нежитю або посилає порожню карету перед самим початком зливи, є настільки безглуздим богом, що його потрібно скасувати, навіть якщо він існує. Бог стає служником, вісником, листоношею,— коротше, словом для позначення найбезглуздіших збігів... «Боже провидіння», в яке сьогодні в «освіченій Німеччині» вірить мало не кожен третій,— найдошкульніший закид проти бога, бо сильнішого й вигадати годі. Хай там що, але це все-таки закид німцям...