Нескінченна історія

Тут Бастіян почувся так кепсько, що йому захотілося просто десь сісти, одначе мавпочка не дозволила.

- Ні-ні! Прогулянка містом іще не закінчилася, - заверещала вона. - Найцікавіше у тебе попереду! Далі! Да­лі!

Бастіян побачив якогось хлопчика, який молотком за­бивав цвяхи у шкарпетки, розкладені перед ним на землі. Якийсь товстун намагався наліпити поштові марки на ми­льні бульбашки, а ті, звісно, весь час лускали і лускали. Проте товстун не відступав. Він видував усе нові й нові бу­льбашки і намагався наліплювати на них усе нові та нові марки.

- Диви-но! - почулося хихотіння Аргакса, і Бастіян відчув, як той своїми мавпячими лапками повертає його голову кудись убік. - Дивись туди! Хіба ж це не смішно?

Там стояв великий гурт людей: чоловіки і жінки, старі й молоді, всі якось диванно вбрані; їх було багато, але ніхто нічого не говорив. Усі були повністю заглиблені у себе. На землі лежало безліч великих кубиків, на всіх шести гранях кожного з них були написані літери. Раз за разом ці люди перемішували кубики, а тоді довго дивилися на них.

- Що вони там роблять? - прошепотів Бастіян. -Що це за гра? Як вона називається?

- Це гра у «все що завгодно», - відповів Аргакс. Він замахав гравцям лапками, кивнув їм, а тоді закричав:

- Дуже добре, дітки! Продовжуйте, продовжуйте! І не можна здаватися!

А тоді знову повернувся до Бастіяна і загадково заше­потів йому на вухо:

- Вони вже не вміють розповідати. Вони втратили мо­ву. Тому я вигадав для них цю гру. Як бачиш, вона їх над­звичайно захоплює. До того ж, вона вкрай проста. Бо якщо гарненько замислитися, доведеться визнати, що всі історії на світі, по суті, складаються з тридцяти трьох літер. І ці літери завжди однакові, міняється лише їх послідовність. Із літер складаються слова, зі слів речення, з речень - розді­ли, а з розділів - історії. Ану, подивися, що там у них напи­сано?

І Бастіян прочитав:

ЛУЄТГУВДВШЦГВТЬАЖ

МВІЗКИЕЗВЇЦЬАИППЗІЄЙЧЯЦЕУ

ОАЗЩЇЦЄВБЬАЮВОСН

ТИМВАІОАРНЇЙЖВТ

ЄСАТРОНВШЄФИАЗЦЬВИПЩЗІВИ

ЮСАМИНАОКЛВЖІЄФЇЙЦТМЮІХ

ЖМВАІНФГЙЦУУЇАЬРВХІТАПА

КОЛАБІДАЦІЯСИЖДИАКОВГУ

- Так-так, оце ж бо і воно, - захихотів Аргакс, - саме так воно здебільшого і є. Одначе якщо грати в цю гру дуже довго, роками, то іноді випадково складаються якісь слова. Не бозна-які мудрі, та все ж слова. Слинокрут, скажімо, чи щіткощоки, або ж вутловузол. Та коли грати ще довше, на­багато довше, - сто, тисячу років - то, найімовірніше, рано чи пізно, цілком випадково, повинен скластися віршик. А якщо грати безконечно довго, ба навіть вічно, - то випадко­во складуться всі можливі вірші, всі можливі історії, а крім того, всі історії історій, і навіть ця історія, в якій ми з то­бою якраз перебуваємо. Логічно, чи не так?

- Це жахливо, - сказав Бастіян.

- Що ти, аж ніяк ні, - заперечив Аргакс. - Усе зале­жить від точки зору. Ось вони, можна сказати, сумлінно зайняті справою. До того ж, що ще робити з такими у Фан­тазії?

Бастіян довго мовчки дивився на гравців, а потім тихо спитав:

- Аргаксе, ти ж знаєш, хто я, чи не так?