Нескінченна історія

- Його, мій повелителю і учителю, - проказала вона, - він урятував для тебе.

Бастіян узяв пояс, стиснув у руці, а тоді поклав собі до кишені.

Поволі обвів він очима натовп своїх супутників і сорат­ників. їх залишилося лише кількасот. Усі вони виглядали виснаженими і спустошеними. Мерехтливі відблиски по­жежі робили їх подібними на купку примар. Усі вони диви­лися на Вежу Зі Слонової Кості, схожу на вигасаюче вог­нище. Аж ось на самому вершечку Вежі спалахнув Магно­лієвий Павільйон, його пелюстки широко розкрилися, і те­пер стало добре видно, що він порожній. Але за якусь мить полум’я пожерло і його. Вежа згоріла. Від неї майже нічого не залишилося.

Бастіян показав мечем на купу спопелілих руїн і прока­зав хрипким, знетямленим голосом:

- Усе це справа рук Атрею. І за це я переслідуватиму його до кінця світу. Я знайду Атрею навіть на краю землі!

Він заскочив на одного з велетенських коней в об- ладунку з чорного металу і закричав:

- За мною!

Кінь здибився, та Бастіян приборкав його своєю волею і змусив до послуху, а тоді погнав чвалом і зник у пітьмі.

XXIII.

МІСТО КОЛИШНІХ КОРОЛІВ

У той час як Бастіян уже багато-багато миль промчав крізь чорну, як смола, ніч, його соратники, а точніше, за­лишки його війська, ще тільки збиралися вирушати в доро­гу. Серед них було багато поранених, усі були виснажені до напівсмерті, до того ж жоден із його прибічників навіть і близько не мав Бастіянових моці та витривалості. Навіть чорні панцерні напіввелетні на своїх конях рухалися впе­ред ніби через силу, з великою натугою, а всі решта напів- велетнів, ті, які йшли пішки, ніяк не могли почати йти в ногу, їм чомусь ніяк не вдавалося віднайти свої звичні ритм і крок. Здавалося, що й Ксаїдина воля - адже ними рухала саме вона - сягнула своєї межі. Кораловий паланкін чарів­ниці згорів під час пожежі у Вежі Зі Слонової Кості. Відтак з усіляких дощок від колісниць, потрощеної зброї і обвуг­лених решток Вежі для Ксаїди змайстрували новий палан­кін, який, щоправда, більше скидався на якусь жалюгідну халабуду. Решта війська, накульгуючи і волочачи ноги, ледве пленталася за паланкіном позаду. Гікріонові, Гіс- бальдові й Гідорну, які втратили своїх коней, також дово­дилося підтримувати один одного. Ніхто не промовив ані слова, і при цьому всі усвідомлювали, що їм годі навіть сподіватися хоч колись наздогнати Бастіяна.