Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
— З тим бісовим Томом ще буде нам халепа. Тільки те й робить, що підкладає бавовну в кіш до Люсі. То такий, що всіх негрів з пуття зіб’є, а вони й почнуть нарікати. Йому тільки дай волю! — сказав Сембо.
— Ти ба! От чорна падлюка! — мовив Легрі.— Треба буде його провчити, га, хлопці?
Обидва негри хижо вищирили зуби.
— Авжеж! Нехай пан Легрі сам його провчить. У цьому ділі пан переплюне і нечистого! — озвався Квімбо.
— От що, хлопці, найкращий спосіб привести його до тями — це загадати йому самому когось відбатожити. Буде йому наука!
— Ой, матиме пан мороку, щоб приставити його до цього діла!
— Дарма, укоськаю! — сказав Легрі, перекочуючи в роті тютюнову жуйку.
— А ще я хочу сказати про Люсі... То найвредніше й найпаскудніше бабисько на плантації! — провадив далі Сембо.
— Гляди мені, Семе! Я ж знаю, чого ти на неї таким чортом дихаєш.
— Та певно ж пан знає, що вона не послухалась панського слова й не схотіла мене за чоловіка, як пан сказав.
— Я б вибив з неї цей дур,— мовив Легрі, спльовуючи,— та от пора тепер гаряча і, мабуть, не варто позбуватися робочих рук. Вона кощава, а кощаві бабиська вперті, як чорти, їх треба бити смертельним боєм, щоб вони скорилися.
— Ет, ця Люсі така бісова ледацюга, вона однаково нічого не робить, тільки ходить та стогне. А працює за неї Том.
— Он як? Ну що ж, тоді нехай він сам її і відшмагає. ! йому користь буде, і мені,— адже він не вибиватиме з неї душу так, як ви, бісове поріддя!
— Го-го! Га-га-га! — заіржали обидва негідники.
В тому моторошному реготі й справді було щось бісівське, що цілком підтверджувало визначення Легрі.
— Але ж, пане, Том і міс Кассі змовилися між собою і напхали їй кіш. То, певне, вага буде справна.
Я сам важитиму! — значливо сказав Легрі. Обидва наглядачі знову зайшлися своїм бісівським реготом.
— Отже,— мовив Легрі,— міс Кассі свою роботу зробила?
— Вона працювала, мов сатана з усіма чортами!
— Скидається на те, що в ній і справді сидить сатана!— сказав Легрі і, брутально вилаявшись, пішов до вагарні.
Стомлені й понурі, невільники мляво заходили до комори і з острахом ставили свої коші на вагу.
Поруч з вагою була грифельна дошка з іменами, і Легрі позначав на ній, хто скільки зібрав за день.
Томів кіш заважив належне, і тепер він занепокоєно дивився, чи поведеться жінці, якій він допомагав.
Хитаючись а утоми, вона виступила наперед і поставила свій кіш. Він заважив скільки треба, і Легрі добре Це бачив, але, вдавши розлюченого, закричав:
— Ах ти ж, ледаче бидло! Знову не вистачає! Ану стань отут, це тобі так не минеться!
Жінка застогнала з розпачу й знеможено повалилася на лаву.
Тепер до ваги підійшла жінка, яку звали міс Кассі, і з гордовитим, недбалим виглядом поставила свій кіш. Легрі глузливо, хоча й трохи запобігливо, зазирнув їй в лице.
Жінка пильно подивилася на нього своїми чорними очима, губи її ледь помітно заворушились, і вона сказала щось по-французькому. Ніхто не знав, що вона сказала, проте Легрі аж посатанів на виду й навіть підняв був руку, наче хотів її вдарити. Жінка окинула його гнівним, презирливим поглядом, повернулась і пішла геть.
— А тепер,— мовив Легрі,— іди-но сюди, Томе. Пам’ятаєш, я вже казав колись, що купив тебе не для чорної роботи. Я хочу тебе підвищити й поставити за доглядача. Отож сьогодні й почнеш наламувати руку в цьому ділі. Ану бери оцю негідницю та провчи її як слід. Ти ж не раз уже бачив, як це робиться.
— Нехай пан мені дарує,— сказав Том,— тільки ~я дуже прошу не ставити мене до такого діла. Я до нього незвичний, ніколи цього не робив і не здатен робити, аж ніяк не здатен.
— Не робив — то навчишся! А ні — то я швидко вкорочу тобі віку! — гримнув Легрі і, схопивши канчука з волової шкіри, щосили оперіщив Тома по обличчю.
За першим ударом без упину посипалися ще і ще.
— Отак! — мовив Легрі, спинившись, щоб звести дух. Може, ти й тепер скажеш, що не здатен цього робити?
— Так, пане,— відказав Том, утираючи кров, що збігала в нього по обличчю.— Я ладен працювати день і ніч, аж до скону, але такої кривди чинити не можу. Ні, пане, я ніколи цього не робитиму, ніколи!
Том завжди говорив тихо й лагідно, тримався шанобливо, і Легрі вважав його за легкодуха, якого неважко буде скорити. Та коли Том проказав останні слова, всі, хто був при цьому, вражено завмерли.
— О боже! — сплеснувши руками, вигукнула нещасна жінка.
Всі мимоволі перезирнулись і затамували віддих, ніби передчуваючи, страшну грозу.
Легрі на якусь мить аж остовпів, та потім люто загорлав: