Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
МОНАСТИР НАШ МАРС ДОЙМАЄ, ЛЮТІ БІДИ УЧИНЯЄ НА ОБИТЕЛЬ В НОВОГРАДІ 1 МАРС СМЕРТЕЛЬНІ СИПЛЕ ГРАДИ
В п’ятницю рано Як нам заграли,
З тої тривоги Хто був живий ще. Й гарбав безбожно, Бувши при зброї, Тих обідрали,
Тих полонили. Хвалимо бога, Тільки злякала, Божої кари Гнів бо господній Задля покути Боже, зі злості Лиш страши: грізні Дай на поправу Дяку чинити,
Гнів як розпустиш, Вбивчії стріли,
Нині єсьмо ще, Зволь нас прощати Ми тебе хвалим,
Думу заграно.
Так ми скакали.
Ледь виніс ноги,
А жовнір нищив Що було можна:
Лихо зле коїв.
Тих повбивали,
Ми ж, що вціліли,
Що смерть нас строга А не спіткала.
Меч нас не вдарив, Втишивсь сьогодні, Гріх наш забутий.
Не дай нам хльости, Леза залізні.
Слать тобі славу, Доки нам жити; Марса напустиш Хто буде цілий?
Славу шлемо ще,
І захищати.
Бо згинуть мали,
З тої припарки Міць твоя, боже, Напасть сю збути, Вовчі хай зуби Ми ж бо при бозі Маєм надію Бог нам заслона
Добре вчиняли, Вовку не гоже Порядкувати,
Пастирю добрий,
Нас не займає, За те до гробу Що стане сили
Стало нам жарко. Хай допоможе Гріб обминути.
Не вчинять згуби, У цій облозі, Вберегти шию.
І оборона.
Як геть тікали.
В череді божій Нас шматувати. Хай звір голодний Зуби зламає.
Божу особу Будем хвалили.
СКРІЗЬ НА УКРАЇНІ ВИДНО ЛИШ РУЇНИ
Як в морі човен хвилі хилитають,
Так Україну війни донимають,
Або і гірше: човен в морі плаиа,
В крові Вкраїна. В чварах гине слава Над морем, боже, пан ти і вітрами —
Дай, щоб затихли бурі поміж нами!
ЯК В КРАЮ НЕ ТИХО, З ВОЄН ЛЮДЯМ ЛИХО
З воєн лиха наплодились,
Ті бодай нам і не снились! Війни сурми зі сну будять,
Ті нінащо людей гублять.
Хто нам інший допоможе?
Лиш ти зглянься на нас, боже, Зволь сю землю втихомирить,
Бо війна їй лихо чинить.
У МИРУ НЕМА МИРУ
Миру без миру не владнати ладу.
Мир прагне миру, проклинає зваду, Бо мор, а не мир на світі панує,
Брат брата в світі без жалю мордує.
Мир — не мир, миру як в собі не маєш,
День в світі ходиш, а вночі вмираєш.
У СВІТІ ТАК ВЕДЕТЬСЯ,
ЩО ЛИХО СМІЄТЬСЯ
Все, що на світі пожадливість хвалить, Кожному очі тілесністю палить,
Пиха сама лиш на світі панує,
Жодному жоден ніщо не дарує.
В світ сей прийшовши, господь сказав вірним: «Вчись кожен серцем, як я, буть покірним!
Мало з людей хто дозрів до покори,
Кожен до пихи із них дуже скорий,
Кожен з пустої причини палає,
Кров бідолашних навкруг розливає.
«В гніві не будьте, як сонце заходить!»2 —
Бог казав. Знайте, що гнів дуже шкодить.
Сонце надвечір од віку згасає —
Вічно людина людину доймає.
Годі зрівнятись усім на сім світі —
Слабшого дужчий все буде гнітити.
Жити нас учать апостоли в мирі —
Миру не знають мечі у жовнірів.
Миру на світі од віку немає,
З неба даремно його виглядаєм.
Мир даруй, боже, вражди хай не стане,
Зжалься над нами, дай жити нам, пане!
Як далі блискать між нас шабля буде,
Далі могили ростимуть усюди.
Марс мари робить. Нехай Марс на мари,
Як тать запеклий, сам ляже по карі!
ЯКИМИ БУВАЛИ РУСЬ І ПОЛЯКИ
Коли читалось Письмо' у костьолі,
Здіймались д’горі шаблі польські голі — Давали ляхи зі зброї пізнати:
Життя за віру всі ладні оддати.
Русин од ляха у тім не одстане —
За отчу віру до бою повстане.
За те од бога ви благословіться,
Хай підпира вас його десниця!
ЕПІТАФЮН ГЕТЬМАНОВІ ІВАНУ БРЮХОВЕЦЬКОМУ
Немаш в світі статку, Бував-єм гетьманом, Єдина година — Окрутне-м забитий! Ніхто ся з нас смерті Царськая корона Гетьманська булава Хорогви звияєт,
Як шаблі, так мечі Ломяться і луки,
Ніхто не устоїть, Убогий, багатий Я — только убранний — Чи за мої злості За всіх обнаженний Нехай буду в раю Прошу всіх посполу,
Не стався сурово, «Вічна йому буде
Знай з мого припадку. Звано мене паном.
А і в той одміна: Обавляйся і ти.
Не может одперти.
Не єст оборона,
У смерті не слава. Бунчуки складаєт,
Ровно мусять лечи, Опадають руки —
Смерть, що хочет, броїть. Смерті дають шати.
Був смертю скаранний. Обнажені кості?
Христе! Аз, вспомненний, Од земного краю!
В земному лежа долу:
Тоє дай мі слово:
Пам’ять од всіх людей!»
ЕПІТАФЮН ГЕТЬМАНОВІ ІВАНУ БРЮХОВЕЦЬКОМУ
Іван в сем зложен Брюховецький гробі, Бував на світі в гетьманськой оздобі.