Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Джон Росс ніби передчував, що, коли йому буде вже під вісімдесят, він ще очолить рятувальну експедицію, споряджену на пошуки його друга Джона Франкліна, який пропав десь в Арктиці.
ВОНА БУЛА НАЙКРАЩА, НАЗИВАЛАСЯ «ЙОА»
— Ви погляньте на цю стару лайбу! Де він тільки її роздобув?
— Кажуть, нібито він збирається в якусь полярну експедицію. Але це, мабуть, вигадка.
— В такому кориті можна допливти хіба що до Лофотенських островів. Це кожен зуміє.
— Або ж до Магдалена-Бей, із своєю коханою.
Ось уже кілька днів підряд тут збирався чималий гурт дівчат і хлопців. Зручно розсівшись на колодах, вопи спостерігали, як Амундсен у робочому комбінезоні ретельно оглядає обшивку бортів і днища невеликої старої шхуни, витягнутої на берег.
— А я вам кажу, що ця калоша не доплугапиться й до Шпіцбергену. Набереться води, тільки-но вийде в море.
— Їй-богу, він з глузду з'їхав! Ви тільки подивіться: ліг на спину просто в болото і свердлить кожну дошку. Кумедний тип!
Однощоглова шхуна з невеликою осадкою, водотоннажністю всього сорок сім тонн, мала двадцять два метри завдовжки і шість завширшки. Саме про таку Амундсен і мріяв, таку й шукав. Він вибрав її серед багатьох інших суден, які в Тромсьо, північній столиці Норвегії, показували йому рибалки й мисливці на китів і тюленів. Красою шхуна не відзначалась, але була міцна і недорога. А це також мало неабияке значення. Обманути Амундсена було важко: не одне судно народилося у нього на очах на батьківській верфі.
Шхуна одразу припала йому до вподоби, а коли, зійшовши на палубу, Руал побачив табличку: «Побудована 1872», тобто в рік його народження, він не вагаючись вирішив купити її.
Тридцять років плавання у відкритому морі залишили на шхуні численні сліди її сутичок з штормами і кригою; У багатьох місцях вістря ножа надто легко входило в трухляве дерево, але навіть не досвід, а швидше якийсь моряцький інстинкт безпомилково підказував Руалові, де під шаром свіжої фарби ржавіло не досить ретельно загрунтоване суриком залізо, де під дошками обшивки завелась сирість. Він тепер не раз подумки дякував старому Свепові, який терпляче вчив його, як вирізувати струхлявілі частини дощок і на їхнє місце вставляти нові.
Робота пішла б значно швидше, якби він міг найняти кількох досвідчених теслярів, але це коштувало б чимало грошей, а Руал, наче старий скупердяй, тремтів тепер над кожним ере[22]. Отож йому доводилося мозолитися від рання до пізнього вечора самому з одним тільки помічником. Літніми, ясними, як день, ночами нечисленні перехожі чули на верфі одноманітний стукіт, немов зграя дятлів працьовито обробляла кору дерева. Молодий судновласник і капітан далекого плавання в одній особі стуком молотка нагадував про себе жителям Тромсьо, збуджуючи заразом і їхню цікавість. Його не лякали ні холодний морський бриз, ні обридлива безперестанна мжичка. Руал погано усвідомлював, що діється навколо. Коли пускався добрий дощ, а від Баренцового моря починало тягти холодом, усі, хто міг, тікали з порту до теплих сухих домівок. Тільки Руал нікуди не йшов, уперто працював. Коли б його хто спитав, яка сьогодні була погода, він не міг би з певністю сказати.
— Чи немає у вас яких-небудь хороших ліків од простуди?
— Для вас? — запитав з-за прилавка аптекар.
Крізь скельця окулярів на Руала приязно дивилися бистрі сірі очі.
— Та ні, я ще тримаюся. Це мій помічник учора промок під зливою, тепер чхає й кашляє.
— Я так і подумав одразу, — сказав аптекар. Готуючи мікстуру, він раз по раз з цікавістю позирав на Амундсена. Нарешті не витримав: — Скажіть, капітане, ви справді збираєтесь вирушати на цій шхуні на Далеку Північ? Моє ім'я Фріц Цапфе, аптекар з діда-прадіда. Я знаю тут усіх, і всі знають мене. Якщо у вас виникне якась потреба, охоче допоможу вам.
Розмова одразу перейшла на ділову тему: де належить запастись продовольством, у кого найкраще замовити оснащення, хто найшвидше дістане вітрила. Цапфе знався на всьому.
— Завтра неділя, капітане, прошу вас завітати до нас на обід. Моя дружина буде рада, а я вже багато років захоплююсь полярними експедиціями і не одну з них проводжав із Тромсьо. У мене є чимале зібрання книг про полярні дослідження. Я комплектував аптечку самому Нансену, коли його «Фрам» у дев'яносто третьому році зупинився у нас, прямуючи до Північного полюса. — Аптекар проказав це скоромовкою, ніби боявся, що йому відмовлять.
22
Ере — дрібна норвезька грошова одиниця.