Золотий маг. Книга 1. Зерно
- Автор: Бакума Микола Олександрович
- Серия: Золотий маг #1
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Самміт-книга
- ISBN: 978-617-7350-72-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Золотий маг. Книга 1. Зерно». Краткое содержание книги:
— Ох, я так довго не витримаю. Але якщо ти говориш, що знаєш спосіб, як її добре готувати, то я згоден потерпіти до вечора. Спасибі тобі за такий подарунок. Тепер ти завжди бажаний гість у мене на кухні. Якщо щось буде потрібно, одразу кажи Клу. А якщо він не послухається, то мені. Я його швидко покараю, — від щастя Маукас готовий був на все. — Так що ти там хотів на вечір? Я сам зроблю тобі.
— Та нічого особливого. Якісь солодощі. Хочу провести вечір з красивою дівчиною і порадувати її чимось смачненьким.
— Все зроблю. Приходь через годину після вечері. Буде готово, — пообіцяв шеф-кухар.
— І ще. Мені для приготування кави треба буде трохи піску. Зможете знайти? — уточнив Нік.
— Пісок? Для кави? Ось так чудеса, — здивувався Маукас.
— Нічого страшного. Це такий метод готування. Так смачніше виходить. Ну що, зможете дістати? Багато не треба. Каструльку невелику. Головне, щоб сухий був і дрібний.
— Ну, для того, щоб побачити таку виставу, точно знайду, — запевнив кухар.
До вечері залишалося не так багато часу, а Ніку треба було виконати ще один пункт сьогоднішнього плану. Він був особливо актуальним перед вечірнім побаченням. Треба було потрапити в лазню, щоб помитися. Звиклий до зручностей сучасного міського життя, яке включало необмежений душ або ванну, Нік страждав вже декілька днів без можливості нормально помитися. Жалюгідні потуги хоч якось привести себе до ладу в загальній вмивальні, поряд з іншими учнями, ні до чого доброго не призвели. Тому він покладав на сьогоднішню лазню великі надії. Спогади про ранкові черги не надавали великого оптимізму, але на цей раз йому пощастило. Черги не було зовсім, він швидко роздягнувся і зайшов у купальню. Побачене його зовсім не здивувало. У великому басейні плескалися всього дві тушки, довга білява й неосяжно товста.
— О, Нік. Ти останній. Давай залазь до нас, — радісно прокричав Матотору. — Правда, вода прохолодна. Завжди останнім не вистачає гарячої води.
— Привіт, хлопці. Як день пройшов? Все встигли? — запитав він, спускаючись в басейн.
— Та ніби все. Правда, настоялися за цілий день. Добре тобі. Позаводив знайомства і користуєшся, — позаздрив товстун. — Знову учні старших курсів лізли без черги. Тому майже скрізь були останніми. Але я люблю ходити купатися останнім. Всі лізуть першими і набивається натовп, води в басейні не видно. Хоча тепер доводиться сидіти в прохолодній воді, але зате самі.
— Мені теж приємніше бути без натовпу. Ну, нічого, що вода прохолодна. Зараз зігріюся трохи, — сказав Нік і швидко проплив кілька кіл по басейну. На жаль, розмір був замалий для повноцінного плавання, але з десяток активних рухів руками зігріли його. Він дуже любив воду, любив плавати. Якщо не вдавалося вибиратися на водойму, то ходив в басейн. На жаль, на Франі вже було запізно для плавання, вода в морі була прохолодною.
— Гей, ти що таке робиш? — запитав здивований Матотору, побачивши, як Нік плаває.
— Плаваю. А ти що, не вмієш плавати? — відповів, віддихавшись від запливу.
— Та ні. У нас ніхто не плаває. Всі бояться води. Ну, хіба що на човні або на кораблі. А так без потреби ніхто у воду не лізе.
— Справді, холодно сидіти у воді. Ви обоє ще довго збираєтеся мерзнути? — спитав Нік, вилізаючи з води на теплі камені. Під стіною були викладені гладкі камені, які підігрівалися знизу. Нік бачив раніше таке в подорожах по Сходу. Називалося це хамам. Він із задоволенням розтягнувся на теплому камінні, щоб зігрітися. — А у нас майже всі плавають. З дитячого віку. Я дуже люблю довго плавати. Шкода, що тут вже холодне море, але як тільки можна буде, я відразу почну.
— Дивно. Ти ж з півночі. Так там холоду ще більше, ніж у нас. Де ж ви там плавали? Та й не чув я такого про твій народ. Так само, як і ми, на кораблях, човнах та плотах, — здивувався ще більше товстун, розташовуючись поруч на теплому камінні.
Нік зрозумів, що бовкнув зайвого і почав терміново вигадувати легенду.
— Більшість дійсно не плаває. Але в тій місцині, де був мій замок, з-під землі били теплі джерела. Вода навіть лютою зимою не завжди замерзала. Ось ми в тих озерах теплих і плавали. Всі дивувалися, а ми з дитинства звикли. А потім я подорожував багато, на островах, на півдні Верхнього моря моряки та рибалки теж вміли плавати, — вигадуючи на ходу, виправдовувався Нік. Щоб не пробрехатись ще більше, треба було негайно змінювати тему, і він вирішив діяти напевно. — Слухай, Матотору, а ми вечерю не пропустимо, плескаючись тут, бо я поки ще не навчився орієнтуватися в годинах у Школі. Тільки звуки дзвону дають якесь поняття, що має статися.