Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Втечу? З Барнаула? — перепитав Марко, подумки уявляючи карту радянської Росії.
— Так… — закивала головою Дануся. — До Китаю… То, звичайно, не так легко, але можливо зробити. На Алтаї багато наших, тому зорганізувати втечу Раковського до Китаю вони зможуть… Доправити бодай до Урумчі. То містечко таке на китайській території. Далі потрібна допомога… Прийняти його і вивезти хоча б до Японії. А звідти…
— Слухаю тебе… якась фантасмагорія, — замислено проказав Марко. — Де Барнаул, де Японія… Раковський, звісно, фігура знана і його заяви могли 6 багато шуму в Європі наробити… Але ж така далечінь… Це ж Алтай! Стільки ресурсів і зусиль потрібно… І місцевість… Гори, суворий клімат… Навіть не уявляю…
— Ви вважаєте то геть нездійсненим? — запитала Дануся.
— Ну… — похитав головою Марко, — Маннергейм і Пржевальський свого часу ту дорогу якось подолали… Але Раковський — не тренований хлоп із «Россійского гєографічєского общества». І вже давно не молодий віком.
— Він дав згоду, — відповіла Дануся. — Він дав згоду на співпрацю. Він готовий здати їх усіх до чортової матері! І він… ще не такий старий.
— Ну, добре… А що у конверті? — поцікавився Марко.
— Карти, креслення місцевості. Аби усе спланувати і прокласти можливий шлях від Урумчі до найближчого місця, де б Раковського могли прийняти наші і вивезти до Європи.
Швед провів рукою по обличчю. Він чекав почути що завгодно, отримати яку завгодно інформацію. Тільки не ось таку фантасмагоричну пропозицію — організувати втечу Християна Раковського з найдальшого закутка колишньої Російської імперії!
— Гаразд, Данусю… Мушу йти, — проказав він, ховаючи конверт. — Те, що ти мені переказала, — дуже важливо. Я усе передам, коли дістануся Лондона.
Вона заледве приховувала сльози в очах.
— Так, ідіть… Коридор наскрізний, тож краще вам вийти у двір, обійти будинок довкола і тоді вже через сквер… Шкода, що у нас немає можливості довше поговорити. Ви перший… за довгий час. Тут. Із наших… Розумієте?
— Розумію, — Марко стиснув її руку. — Важко тобі тут?
— Терпимо. Інакше давно 6… зачепилася до гілляки.
Швед зітхнув.
— Боже, Данусю… ні! Ти ж тут наче по своїй волі… Тебе ніхто не силував.
— Так, — зітхнула вона. — Але іноді це вище за мої сили…
— Тримайся… Можливо, я знайду якийсь спосіб тебе звідси вивезти… Не думаю, що то геть неможливо.
— Ні! — похитала вона головою. — Занадто довго і ретельно мене впроваджували сюди… Я не можу просто так усе покинути і зрадити усіх… А раптом щось зміниться і я буду потрібна тут, у Москві… Ось як зараз! Мені вдалося підібратися трохи ближче, ніж іншим…
— Тримайся! — повторив Марко, бо більше не мав чого сказати. — Тримайся, Данусю…
Вона глянула на нього і прошепотіла:
— Обіцяйте… Обіцяйте, що не поїдете, не попрощавшись зі мною.
— Обіцяю…
Що ближче Марко підходив до «Націоналю», то менш фантасмагоричним йому видавалося те, що він почув від Данусі.
Вивезти Раковського з Барнаула через Алтай, через територію Китаю і справді було неймовірною авантюрою. Але від однієї думки про те, що у Європі, маючи гарантовану безпеку, Християн Раковський міг заговорити, зробити голосні заяви, нарешті, назвати імена замовників й організаторів убивства Петлюри, оголосити їхні імена на увесь світ… під таким кутом споглядання ця авантюра переставала видаватися нездійсненною і вимагала детального обмізкування і чіткого плану.
У Марка аж у голові заскрипіло від напруження.
Усе можливо! Він зробить це! Він зробить!
Занадто гострий біль він пережив тоді, коли Петлюра, закривавлений, помирав на його руках… Занадто важкий крах зазнали усі їхні сподівання й надії… Зрештою… Вільна Україна зазнала краху…
І ось у їхніх руках може опинитися людина, слова якої усе перевернуть із ніг на голову!
Флемінг тим часом, цілими днями замкнутий у просторі будівлі, де відбувався судовий процес над метробудівцями, не переставав демонструвати чудеса винахідливості.
Якимось дивом йому вдалося роздобути лист, відправлений Монкхаузом Річардсу. Лист так і не досягнув свого адресата, а одразу потрапив до рук слідчих ОДПУ. Флемінг підкупив вартового просто у залі суду і вже наступного дня мав його оригінал.
— Ось, — Ян простягнув Маркові складені вдвоє аркуші, коли вони вечеряли в «Московському» на першому поверсі «Націоналю». — Це треба буде відправити для «Рейтар» зранку, Алексе. В обід буде ще.