Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— От ви теж, наче голий у терня! — Марко потер лоба. — Але, з іншого боку, чому б і ні! Контора буде в захваті, якщо усе вдасться.
— Відмовить… — махнув Ян рукою. — Він відмовить — то безперечно. То так… на «а раптом!»
— А раптом не відмовить? — проказав Швед, усміхаючись. — У будь-якому разі можете розраховувати на мене, я із радістю віднесу вашу писульку на телеграф!
Дануся не з’являлася у готелі ні наступного, ні третього дня. На четвертий вранці тихий стук у двері повідомив Маркові — то вона.
Він відчинив, впустив її.
Дануся привіталася. Була знову скромною покоївкою, без будь-яких слідів косметики на обличчі, у форменій сукенці й фартухові.
У руках тримала чисті рушники і постільну білизну.
— Мадемуазель, я ж просив вас: робіть свої справи тоді, коли мене немає у номері! Ви відволікаєте мене! — гримнув Марко на покоївку.
— Так, пане… Звісно, — тихо відповіла вона. — Я уже йду, пане…
На якусь мить з-під стосу рушників витягнула цидулку і подивилася на Марка.
— Усього доброго, містере Мак-Міллан, отож, я зайду пізніше і приберу за вашої відсутності!
Щойно Дануся зникла за дверима, Марко розгорнув записку.
«Прошу, вірте мені! Інформація дуже важлива. Мова йде про Раковського. Чекатиму на вас сьогодні біля головного телеграфу о 13:00. Дануся».
Раковського? Якого Раковського? Отого старого комуняцького гімняра, який у двадцять шостому був совєцьким послом у Франції і, безперечно, міг за вказівкою Москви особисто координувати вбивство Симона Петлюри у Парижі? Недобитка, який українську націю називає «вигадкою інтелігентів»?
Марко дивився, як догорає Данусина записка, а подумки намагався зрозуміти, наскільки важливою може бути інформація про людину, яку Сталін уже кілька років як спровадив у заслання…
Усе повторилося так само, як і учора. Флемінг кинув йому у кватирку згорнуті аркуші нової статті. Марко їх підібрав і вирушив до Головпоштамту.
Дануся була уже там.
Після того як відправив матеріали, він рушив через сквер до уже знайомого будинку.
Вчорашні думки про ризикованість такого візиту не полишали його, та іншої ради, схоже, не було.
Увійшов слідом за нею.
У вітальні стояли сутінки. Дануся клацнула вмикачем і повернулася до Шведа.
— Проходьте. Не хвилюйтеся, тут безпечно, — проказала нарешті українською.
Марко роззирнувся — звичайна собі квартира, без зайвої розкоші, але й убогою її не назвеш.
— Чиє це помешкання? — обвів він поглядом кімнату.
— Одного чекіста, — просто відповіла Дануся. — Леоніда Ригаля… Він відповідає за встановлення прослушок по Москві скрізь, де у тому виникає необхідність…
— Ти привела мене додому до чекіста, який встановлює прослушки? — здивувався Марко.
— Так, привела, — розвела вона руками. — Бо тут нас ніхто не почує. Хто при здоровому глузді встановлюватиме прослушку у власному домі? До того ж, — із гіркою іронією в голосі проказала Дануся, — останні тижні Ригаль дуже заклопотаний, роботи багато. Приходить додому пізно увечері.
— Ти живеш із чекістом? — запитав Марко, намагаючись скласти в голові усе докупи.
Вона зітхнула.
— Яка різниця… Живу, не живу… Кожен із нас робить свою роботу у тих обставинах, які має… Я мусила убезпечитися. А з Ригалем я під захистом.
— Гм… — усе, на що спромігся Швед. — Ну, я тебе уважно слухаю, Данусю… Що там із Раковським? Невже таки помер?
— Зачекайте… Ось, — вона дістала з шафи конверт і простягнула його Маркові. — Наскільки мені відомо, новини про його смерть муцувалися уже кілька разів… Але він не помер… У Барнаулі він зараз… Алтайський край. У засланні. Зі мною зв’язався один наш побратим із Барнаула… — продовжила Дануся. — Їм вдалося налагодити український національний центр, навіть воєнізований загін створити… Там, на Алтаї, далеко від Москви та Сталіна живе купа українців, у яких є мрія ще коли-небудь побачити свою батьківщину. І вони понад усе хочуть стати частиною нашої спільної боротьби.
— До чого тут Християн Раковський? — запитав Марко.
— Його перевели до Барнаула три роки тому, з Саратова. Вам відоме його ненависне ставлення до усього українського, але там, на Алтаї, він, мабуть, уперше усвідомив, що являють собою українці. У Раковського там життя не з медом… суворі зими для південця важкі, крім того моральні знущання совєцької влади, за яку він вперто боровся… Словом, нашим вдалося переконати Християна Раковського у тому, що в обмін на відповідні заяви для світової спільноти та оприлюднення певної інформації з його боку йому організують втечу і доправлять до Європи. У безпечне місце, де він спокійно доживатиме з дружиною старість…