Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Побачивши Марка, вона ледь помітно усміхнулася, і коли він порівнявся з нею, ступила вперед.
— Ідіть за мною, — сказала тихо.
Тепер він слідував за Данусею, як за дороговказом.
Йшла попереду швидким, енергійним кроком і Швед мимоволі замилувався нею…
Йому казали, що вона — українка… З-під Києва родом. Як сталося, що доля закинула її до Москви, та ще й працювати покоївкою у «Націоналі»? Як їй вдалося не викликати ніяких підозр? Як їй ведеться у цьому звіриному лігві?
Судячи з елегантного вигляду, Дануся не бідувала… Отже, змогла проникнути глибше. Змогла стати своєю…
Чомусь йому стало не по собі, коли уявив, що цій вродливій чорнявці доводиться догоджати совєцькій наволочі, щоб бути «своєю»…
На пристойній відстані він ішов за Данусею іще сірим після зими сквером.
Людей на центральній алеї — заклопотаних, понурих чи жваво крокуючих повз Шведа, — було не багато, тож орієнтуватися на пальто вишневого кольору не складало труднощів.
Куди вона його веде?
А Дануся тим часом пройшла сквер і звернула на бічну вулицю, до старого будинку. Біля під’їзду швидко озирнулася, чи він іде за нею, і відчинила двері…
Вона хоче, щоб він ішов слідом за нею до того будинку? До чийогось помешкання? Так не домовлялися!
Він бачить її вперше. А якщо Дануся — не Дануся і та квартира напхана чекістами, і його отак візьмуть, ні за цапову душу?
Чорт… Йому навіть умовного знаку ніякого не казали зауважити — на вікні чи біля під’їзду… Він не самогубець.
Не так він уявляв собі контакт із Данусею… Навпаки, його просили бути обережним, аби ніяким чином не викрити…
Марко сповільнив крок.
Що робити? Що тепер робити?
Іти слідом за нею, можливо, просто у лапи ОДПУ?
Якусь мить він споглядав під’їзд, в якому зникла Дануся.
Він не буде поспішати. Ще є час. Він не піде туди за нею сьогодні.
Це не Харбін.
Якщо хоче — нехай передає йому інформацію просто в готельному номері, в записці.
Повернувся і пішов у зворотньому шляху до «Націоналів».
Флемінг з’явився о сімнадцятій. Увійшов втомлений, аж якийсь посірілий.
— Я голодний, наче звір, — проказав він мляво.
— Добре, — хитнув головою Марко. — Ходімо, щось замовимо собі на вечерю… Але перед тим, може, трохи пройдемося, поки нам будуть сервірувати?
Ян мовчки кивнув.
Уже на вулиці, відійшовши від «Націоналю» подалі, запитав:
— Ну, як усе пройшло?
— Добре. Усе передав. Ваші нотатки, Яне, уже, напевно, друкують… — відповів без особливого ентузіазму Швед. — Ну а Сталін, мабуть, перечитав їх уже тричі…
Флемінг вдоволено гмикнув.
— Думаєте?
— Звичайно. Йому, без сумніву, усю інформацію кладуть на стіл…
Ян замислився.
— Знаєте, Алексе… Десь у глибині душі я мрію почати писати… Поринути у літературну творчість… — мовив він. — Поки що у мене для цього не вистачає часу, та й над сюжетом треба ще попрацювати… Але повірте, підходящого героя я уже маю.
— Невже? — усміхнувся Швед.
— Так, Алексе… Це буде чоловік нашої з вами професії…
— Британський журналіст? — з іронією в голосі проказав Марко.
Флемінг усміхнувся.
— Британський шпигун, — проказав тихо. — І він під носом у ворога творитиме карколомні речі… — продовжив він. — Назву його… якось так… хвацько, як удар… наприклад… Бонд! Джейкоб Бонд! Ні… не Джейкоб…
— Може, Джеймс? — запропонував Марко.
— Точно! Джеймс Бонд! Звучить! — розсміявся Флемінг знову. — І його прототипом будете ви!
— Я? — здивувався Марко. — Але нічого такого карколомного я не творю…
— То вам так здається, — зітхнув Флемінг. — Повірте мені, мій друже… з того, що я про вас знаю, — то ви себе просто збоку не бачите… Хех-х-х… Шкода, що зараз у мене немає для літературних експериментів ні часу, ні можливості… А як ваші сьогоднішні справи? Усе склалося?
— Ніяк. Не склалося, — відповів Марко. — Оце, власне, тому і не в настрої жартувати, Яне… Нічого не склалося. Я відмінив усе в останню мить… Багато ризику.
— Може, так і краще?
— Може… Кутузову бачили? — поцікавився Швед.
— Бачив… Але вирішив не поспішати. Її не викликали як свідка… Нехай виступить, тоді матиму привід підійти.
— Гаразд, — погодився Марко.
— Думав, вона розкішна блондинка, з отаким бюстом і довгими ногами… — пхекнув Флемінг. — А вона… звичайна собі жінка. Навіть така, пухкенька…
— Ну, — Марко розвів руками, — може, Річардсу саме такі і подобаються…
— О, друже, я таки написав листа Сталіну! — не без самовдоволення проказав Флемінг. — Попросив його дати мені інтерв’ю… І вже відіслав.