Сага про Форсайтів

— Прошу сюди, мій брат у цій кімнаті,— сказав йому Джеймс.

Інспектор шанобливо приклав два пальці до козирка і зайшов у кабінет.

Джеймс дивився йому вслід, охоплений якимсь лихим передчуттям.

— Ну що ж,— сказав він Сомсові.— Незабаром ми довідаємося, чого йому треба. Дядечко прийшов розпитати про будинок.

Він повернувся разом із Сомсом у їдальню, але й там не міг заспокоїтись.

— Цікаво, чого йому треба? — промимрив він знову

— Кому?—запитав Сомс.— Інспекторові? Його послали сюди зі Стенгоуп-гейт, оце і все, що я знаю. Мабуть, «сектант» дядечка Джоліона попався на якійсь крадіжці!

Але, незважаючи на вдаваний спокій, у Сомса було важко на серці.

Через десять хвилин старий Джоліон зайшов у їдальню.

Він підійшов до столу і мовчки спинився, сіпаючи свої довгі сиві вуса. Джеймс дивився на нього, роззявивши рота йому ще ніколи не доводилося бачити брата в такому дивному стані.

Старий Джоліон підняв руку й поволі сказав:

— Босіні попав у тумані під омнібус, його задавило на смерть.

З висоти свого зросту він позирнув на брата й племінника проникливим поглядом і додав, карбуючи кожне слово.

— Кажуть, що це самогубство.

У Джеймса відвисла щелепа.

— Самогубство! З якої речі?

Старий Джоліон відповів суворо:

— Якщо комусь про це відомо, то тільки тобі й твоєму синові!

І Джеймс не промовив ні слова.

Всім людям, що дожили до похилого віку, навіть усім Форсайтам, довелося зазнати горя. Перехожий, який бачить їх у шатах звичайності, багатства й комфорту, ніколи не запідозрить, що їхній життєвий шлях затьмарений чорними тінями. І кожній людині поважного віку — навіть самому серу Уолтерові Бентему — думка про самогубство хоч один-єдиний раз стукала в душу, спинялась на порозі, і її не впускала тільки якась випадковість, чи невиразний страх, чи остання надія. Форсайтам важко відмовитися від власності Неймовірно важко! Дуже рідко вони зважуються на це, а може, й ніколи не зважуються; і все-таки іноді вони майже здатні на такий учинок!

Навіть Джеймс! Борсаючись у клубку думок, він раптом вигукнув:

— Та я ж читав про це вчора в газеті: «Попав під омнібус у тумані!» Ніхто не знав його прізвища!

Збентежений до краю, Джеймс поглядав то на сина, то на брата, але інстинктивно нізащо не хотів повірити чуткам про самогубство. Він не насмілювався навіть подумати про таке, бо це суперечило його інтересам, інтересам його сина і всіх Форсайтів. Він боровся з цією думкою, а що його натура завжди несвідомо відкидала те, з чим не можна було безпечно погодитися, то мало-помалу він подолав свій страх. Стався нещасливий випадок! Інакше й бути не могло!

Старий Джоліон перебив його роздуми.

— Смерть настала відразу. Вчора він цілий день лежав у лікарні. Ніяк не могли дізнатися, хто він такий. Я зараз їду туди; тобі з сином теж треба поїхати.