Сага про Форсайтів

Молодому Джоліонові принаймні здавалося, що Форсайти лежать ницьма навколо тіла Босіні.

Він попросив інспектора розповісти йому, як це сталося, і той, ніби зрадівши такій нагоді, знову детально повторив усе, що було відомо.

— Однак, сер,— додав він,— усе це не таке просте, як може видатися на перший погляд. Сам я не вважаю, що це самогубство або просто нещасливий випадок. Напевно, він зазнав тяжкої душевної урази і йшов, нічого не бачачи навколо себе. Чи не допоможете ви мені з'ясувати, що це за речі?

Інспектор дістав із кишені пакуночок, поклав його на стіл і обережно розгорнув. Там лежала жіноча хусточка, в яку була застромлена тьмяна позолочена шпилька з порожньою, без камінця, оправою. На молодого Джоліона війнуло пахощами сухих фіалок.

— Знайшли у нього в нагрудній кишені,— сказав інспектор.— Мітку вирізано.

Молодий Джоліон із зусиллям відповів:

— На жаль, я нічим не можу вам допомогти.

Але в його пам'яті постало, мов живе, обличчя, що засяяло й затремтіло з радощів, коли з'явився Босіні! Про неї він думав більше, ніж про свою власну дочку, більше, ніж про них усіх,— думав про її темні лагідні очі, ніжне покірливе обличчя, про те, що вона чекає на мертвого, чекає, може, навіть цієї миті, тихо, терпляче сидячи десь на осяяній сонцем лаві.

Пойнятий сумною задумою, молодий Джоліон вийшов з лікарні і подався до батькового дому, міркуючи про те, що ця смерть роз'єднає родину Форсайтів. Грім ударив з того боку, де в них не було прикриття, і влучив у самісінький стовбур їхнього дерева. Сторонній людині здаватиметься, що воно цвіте, як і колись; воно гордо розкине своє гілля над усім Лондоном, але стовбур уже мертвий: його спалило тією самою блискавкою, яка вразила Босіні. Тепер із старого кореня виростуть нові пагінці, і кожен із них стане на сторожі почуття власності.

«Чудовий форсайтівський гай!— думав молодий Джолі он.— Найкращий будівельний ліс нашої країни!»

Що ж до причини цієї смерті, то його родина напевно буде запекло спростовувати чутки про самогубство, які можуть зашкодити її репутації! Всі Форсайти твердитимуть, що це нещасливий випадок, кара долі. В душі вони навіть вважатимуть, що це втручання неба, відплата — хіба ж Босіні не зазіхнув на їхні два безцінні набутки: кишеню і родинне вогнище? І вони говоритимуть про «нещасливий випадок, який трапився з молодим Босіні», а може, й нічого не говоритимуть — краще це діло замовчати!

Що стосується кучерового свідчення, то сам він не надавав йому великої ваги. Адже коли людина закохана до нестями, вона ніколи не вкоротить собі віку через брак грошей; до того ж Босіні був не з тих, що беруть близько до серця фінансові труднощі. І молодий Джоліон теж відкинув версію про самогубство: надто ясно стояло у нього перед очима обличчя покійника. Так, загинув у розпалі свого літа! І найгіркішою для нього була думка, що нещасливий випадок скосив Босіні саме тоді, коли так пишно забуяло його кохання.