Сага про Форсайтів

Джеймс саме розмовляв у їдальні з Сомсом, що прибув сюди перед сніданком. Почувши, хто завітав до нього, Джеймс стурбовано пробурмотів:

— Чого йому треба від мене?

Він устав.

— Ти краще не гарячкуй,— сказав він Сомсові.— По-перше, треба довідатися, де вона,— я звернувся б до Стейнера: їх ніхто не перевершить, як вони не зможуть знайти її, то інші не знайдуть і поготів.— І раптом, несподівано розчулившись, промимрив сам до себе:— Бідолашна! Просто не можу збагнути, що їй зайшло у голову!— і вийшов з кімнати, сякаючи носа.

Старий Джоліон не підвівся назустріч братові, а тільки потиснув по-форсайтівському його руку.

Джеймс і собі сів біля столу, підперши долонею голову.

— Як же ти живеш?— сказав він.— Щось давненько ти до нас не заходив.

Старий Джоліон пропустив це зауваження повз вуха.

— Як здоров'я Емілі?— запитав він і провадив, не чекаючи відповіді: — Я до тебе в справі Босіні. Мені казали, що ви не можете дати ради тому новому будинку, який він спорудив.

— Як це не можемо дати будинку ради?— відказав Джеймс.— Я знаю тільки, що Босіні програв справу і, напевне, тепер збанкрутує.

Старий Джоліон зразу ж скористався цією нагодою.

— Очевидно, так воно й буде,— погодився він.— І коли Босіні збанкрутує, то Власник, тобто Сомс,— зазнає збитків. От я й подумав собі: «Якщо він не збирається там жити...»

Помітивши, що в Джеймсовому погляді промайнуло здивування й підозра, старий Джоліон швидко додав:

— Я нічого не бажаю знати. Мабуть, Айріні не хоче переїздити — мені до того байдуже. Але я саме шукаю собі будинок за містом, не дуже далеко від Лондона, і якщо ваш дім мені підійде, то, може, я й придбаю його, звичайно, за помірну ціну.

Джеймс слухав брата, і в душі його сумніви й підозра чергувалися з почуттям полегшення, а до них домішувався і страх (може, за цією пропозицією криється щось непевне), і давня напівзабута довіра до старшого брата, чесного й розважливого. Тривожила його й думка про те, що саме дізнався старий Джоліон про Сомсове нещастя і звідки він міг про це дізнатись; і в нього прокинулася надія, що Джун не порвала ще з Босіні, бо тоді її дід навряд чи захотів би допомогти йому. Отак, украй спантеличений, але прагнучи приховати свою розгубленість і боячись ляпнути щось зайве, він мовив:

— Кажуть, що ти змінив свій заповіт на користь сина.

Насправді ніхто йому цього не казав; просто він зіставив два факти: те, що сам на власні очі бачив старого Джоліона разом із сином і онуками, і те, що старий Джоліон забрав свій заповіт із контори «Форсайт, Бастард і Форсайт». Постріл був влучний.

— Хто це тобі сказав?— запитав старий Джоліон.

— Я вже й забув, хто саме,— відповів Джеймс.— У мене погана пам'ять на прізвища. Пам'ятаю тільки, що прочув від когось. Сомс витратив на цей будинок силу грошей; якщо він погодиться продати його, то тільки за пристойну ціну.