Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Лише тоді вона наважилася розтулити повіки.
15
— Вона перенервувала, це зрозуміло, — генерал розвів руками. — Про такі справи мені не доповідають, мусите розуміти, Романе Романовичу. Кожен розбій не проконтролюєш. Просто ваша, гм, колега знову завела про Баглая, причому так затероризувала групу з райвідділу, що їхній начальник про всяк випадок подзвонив напряму. Я ж кажу вам — про Баглая всі знають, реагують відповідно…
— Знаєте, це вже переходить будь-які межі, — Малиновський після вчорашньої нічної розмови з геть переляканою Оленою, чергової безсонної ночі та ранкової летючки, де генеральний поцікавився, чи не з’їхав, бува, дашок у «зірки» «Кримінальних портретів», і коли вже атмосфера в творчому колективі знову стане робочою, тримався, ніби на линві під куполом цирку.
— Я не вас маю на увазі, але з нашою… нашою Оленою таки дійсно щось сталося. Може, я чогось не додумав… Словом, мені здається, її десь переклинило. Але… Давайте чесно: вчорашній напад на журналістку жодним боком не пов’язаний з Баглаєм?
Савченко потер старанно поголене генеральське підборіддя.
— Доповідати вам про що б там не було я, самі розумієте, не повинен. Коли хочете, не маю права як керівний міліцейський чин. Та в нас виняткова ситуація, отже, послухайте мене. Вчора вночі хтось напав на квартиру сусідів вашої колеги. Нападник прийшов один, був у масці. Голос потерпілі впізнати не беруться. У господарів квартири бандит стріляв із пістолета системи Марголіна, малокаліберна зброя, використовується переважно для навчання в тирі. Але убійна сила в ній досить серйозна, особливо якщо стріляєш із близької відстані. Навіть я вам скажу, не заглиблюючись у суть справи: бандит не хотів убивати, просто показував силу і мав на меті лише пошкодити опорно-руховий апарат своїх жертв. Він прийшов сам. Якби їх було хоча б двоє, стрілянини взагалі можна б уникнути. Особливо, коли в квартирі дитина. Працював бандит у рукавичках, відбитків пальців немає ніде. Чого він прийшов саме в цю хату, поки що не зрозуміло. Забрав двадцять доларів, під білизною знайшов, золотий ланцюжок із хрестиком. Усе. Міг помилитися квартирою, міг виявитися банальним наркоманом, якому й цього досить. Далі — найцікавіше. Невідомо, що він збирався робити у ванній кімнаті, але якимось чином вода полилася на підлогу, залило ванну пані Суржі. Вона пішла розбиратися. Потерпілі чули дзвінок у двері. Грабіжник відчинив їх — і все. Більше вони нічого не чули, аж поки не приїхала викликана Оленою міліція.
— На неї ж напали…
— А ви б не напали в подібній ситуації?
— Ви уявляєте продюсера телеканалу в такій ситуації?
— Будь-кого уявляю. Себе в першу чергу. Я зробив би те саме, що наш невідомий грабіжник: ударив би жінку, відштовхуючи від себе. Можливо, вона вирішила затримати його чи ще щось, бо бандит таки зіштовхнув вашу колегу зі сходів. Переступив через тіло — і дав ходу. Десь по дорозі зняв маску, рукавички, спокійно пройшов повз консьєржа.
— Охоронець може впізнати його?
— Ні. До речі, він каже: того вечора схожий чоловік проходив до Суржі. В усякому разі називав її прізвище.
— Вона не казала, що приймала гостя…
— Не сушіть голову. З тим самим успіхом бандит міг назвати прізвище будь-якого іншого мешканця під’їзду.
— Так, але список мешканців не вивішений перед входом.
— Не смішіть мене, пане продюсере кримінальної програми! — генералові, судячи з тону, смішно зовсім не було. — Його могли справді навести на ту квартиру. А потерпілі не все говорять. Та Бог із ними, дізнатися прізвище не так уже й складно. Злочинець готувався, досяг мети, щось перемудрив із водою, тому так і вийшло. Злив нічим заткнуто не було, ви вже мені доповіли. І давайте закриємо цю тему, коли цікаво — заступник дізнається, хто займається справою, можете у райвідділі мізки всім полоскати. До чого я веду: знову жодних реальних доказів, що бандит, котрий напав спочатку на сусідів пані Суржі, потім на неї саму — це Богдан Баглай. Скажу більше: є реальні докази, що вчорашній бандит — не Богдан Баглай.
Погляд Савченка переможно засяяв.
— Отак… Гм, а… хто?
— Не знаю, — генерал знову розвів руками. — Шукатимуть і знайдуть, так собі думаю. А з Баглаєм справи такі: вчора опівдні він був у Одесі. Напали на сусідів Суржі після сьомої вечора, точний час, до хвилини, нас поки що не цікавить. Теоретично Баглай міг найняти когось і домчати за шість годин із Одеси до Києва, але ж тоді найнята машина мусить летіти без зупинок, водій — перевищувати швидкість, і все це — ближче до вечора, на не найкращій після дощику трасі. Головне — не бачу в подібних діях сенсу, а Баглай зовсім не дурень. І ще одне, — він знову потер підборіддя, витримуючи невеличку паузу задля ефекту. — Нещодавно надійшли відомості: в Баглая при собі значна сума грошей. Більше сімдесяти тисяч. Доларів, звичайно. А тут — двадцять зелених, ланцюжок приблизно на таку ж суму, нещасний «марголін». Після всього, що ви знаєте про Баглая, погодьтеся — не його рівень. Найближчим часом пограбування громадян не входять у його плани. З такою сумою можна не лише надовго залягти на дно, а й спробувати рвонути кудись через кордон. Для цього місто-порт — ідеальний варіант. Ну, для вашої Олени це буде доказом?