Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Постоявши перед дверима її квартири, Баглай навіть торкнувся їх кінчиками пальців. Потім піднявся на останній поверх і акуратно, по квіточці, викинув букет у пащу сміттєпроводе. Спустився, махнув рукою камуфляжному, кивнув бабцям, подякував уголос і пішов. До зустрічі з тією сучкою йому треба зробити ще кілька справ…
Якби її цього недільного вечора не виявилося вдома, всі потуги Баглая підготуватися як слід зійшли б на пси. Довелося б вичікувати ще пару днів, потім повторити спробу. Та йому вкотре пощастило: камуфляжний, не той, якого він бачив раніше, а інший, мовчки кивнув на його кодове слово: «Суржа, двісті шоста» і пропустив у двері під’їзду. Годинник показував початок на восьму. Нічого, він усе встигне.
Піднявшись поверхом вище, Баглай витягнув із кишені наперед заготовану маску — плетену шапочку з прорізами для очей та рота, приготував «марголіна», подзвонив. Скільки буде в квартирі людей, якої статі, якого віку — він не знав. Зазвичай до подібних виступів готувалися тижнями. Його люди пробивали хати, старанно збирали відомості не лише про найближчих сусідів обраної жертви, а й взагалі за можливості про всіх, хто мешкає в потрібному під’їзді чи на потрібній вулиці, коли планувався набіг на приватний сектор. Щоправда, вулиці траплялися довжелезні, в таких випадках обходилися десятком будинків обабіч від потрібного. Нині такої можливості не було, Баглай діяв навмання, розраховував лише на несподіваність і власне нахабство.
Двері відчинив дядько в спортивному костюмі. Пальці правої руки стискали газету, розгорнену на кросворді, та дужку окулярів. Він не встиг злякатися — Баглай ударив його стволом в обличчя, розсікаючи до крові, заштовхнув до кімнати, зайшов сам, швидко визначився — однокімнатна. Виходить, у Суржі така сама. І ще одне: багато людей тут не буде.
На крик із кухні вибігла жінка середніх років у синьому махровому халаті, а за нею — сьогодні твій вечір, Богдане! — дівчинка років шести, з бантиками в кісках, що смішно стирчали в різні боки. Баглай відразу навів ствол на дівчинку, жінка, певно, бабуся, спробувала загородити її собою, і тут він показав зуби: опустив ствол на рівень пояса, пальнув, точно знаючи, що влучить жінці в ногу. Скрикнувши, вона осіла на підлогу. Дівчинка позадкувала, та Баглай поманив її рукою до себе, і вона, наче кролик до удава, повільно підійшла. Взявши її за плече, Баглай повернувся до чоловіка, що вовтузився на підлозі, і, довго не думаючи, прострелив йому коліно, трохи нахилившись, аби напевне не промазати.
— Стогни тихо, — пролунав наказ. — Хто ще вдома? — рука труснула дівчинку за плече, вона зрозуміла — запитують її, так само тихо відповіла тремтячим голосом:
— Нікого немає. Мама тут не живе. Дядя… не треба нас убивати…
— Пусти дитину, падло, — простогнав любитель кросвордів. — Бери, що треба, і йди. Дитину не чіпай…
— Ніхто нікого не вб'є, — заспокоїв не так дівчинку, як дорослих Баглай і сказав чисту правду. У його плани не входило вбивати сторонніх. Вони не винні, що живуть над його особистим ворогом. Вони навіть знати цього не повинні. — Повзи в кімнату. Рухайся, ну!
Чоловік, далі стогнучи, почав гусінню пересуватися до кімнати. За ним порачкувала його дружина, їй Баглай влучив у стегно. Дівчинка зайшла останньою.
— Грошей тут скільки?
— Не туди ти зайшов…
— Мовчи! Без вас розберуся! — приставивши дуло до потилиці дівчинки, Баглай вільною рукою витяг із кишені куртки широкий скотч, кинув чоловікові. — Значить, так: спочатку заклеюєш очі та рота своїй бабі. Потім — в'яжеш їй руки, — слідом за скотчем він витягнув клубок тоненького міцного дроту: — Оцим. Добре закручуй, дивись мені, козел. Перевірю. Далі заклеїш хайло собі, баньки так само. Дівчинка весь час стоятиме поруч зі мною. Починай, час пішов…
— Господи, ну за що…
— Цить, — обірвав чоловік дружину. — Мовчи. Діна лишиться цілою, значить, Бог є. Не гніви його, бо зовсім у цього негідника розум відбере.
— Лайся, лайся, — дозволив Баглай. — Тільки хутчіш рухайся.
Видно, коліно в чоловіка сильно боліло, та він досить вправно виконав наказ нападника. Коли він «обслужив» сам себе, Баглай наказав йому лягти на живіт, завести руки за спину, дівчинку Діну підштовхнув у куток, до телевізора, а сам, ставши на одне коліно й поклавши «марголіна» поруч із собою, закрутив руки дротом і йому. Перерізати дротинки не було чим, про обценьки Баглай не потурбувався, тому чоловік та жінка виявилися припнуті одне до одного цілим шматком дроту.