Повзе змія

— Два кроки назад, — повторив він, посунув на неї, Олена швидше інстинктивно, аніж справді виконуючи наказ, відступила. Намацавши вільною від пістолета лівою рукою зовнішню ручку вхідних дверей, потягнув її на себе, причиняючи двері. Тепер вони стояли на сходовому майданчику самі. Час для неї зупинився.

Неквапом, наче у сповільненій зйомці, Баглай підняв руку на рівень її обличчя, торкнувся грубими пучками її щоки. Олена скрикнула — відразу на рівень її очей піднялося дуло пістолета.

— Запросиш у гості? — рука попестила шкіру на щоці, ковзнула нижче, пальці торкнулися шиї. — Чи тут поговоримо?

«…Господи, Боже мій, Господи милий, заступнику та вседержителю, де ж поділися всі люди, чому нікого немає, чому ніхто не їде ліфтом чи не йде сходами, чому Ти нікого не напоумив вийти з квартири, Господи…»

— Бійся. Тобі треба боятися, — рука рухалася нижче, пройшлася по махровій поверхні халата, знайшла затягнутий пояс. — Я хочу, аби ти мене боялася до кінця свого життя, — пальці спритно впоралися з вузлом, пояс розпустився, поли халата розійшлися, рука ковзнула під халат, торкнулася обтягнутих гольфом грудей. — Чого ми стоїмо тут? Ходімо до тебе в гості, чи ні?

— Не вбивай…те, — вичавила з себе Олена.

— Не буду, — кивнув Баглай. — Стій тихо — лишишся жити. Але я завжди буду поруч із тобою. За спиною, за шафою, під ліжком. Коли тобі хтось подзвонить по телефону, ти чутимеш лише мій голос. Увімкнеш свій довбаний «ящик» — побачиш лише мене. На вулиці всі чоловіки будуть нагадувати тобі мене. Я прийшов, аби тебе дістати, сучко.

Він ступив півкроку назад, а потім переклав пістолет у ліву руку, замахнувся правою. Ударив несильно, та Олену з ніг міг збити навіть протяг. Бив у живіт, вона зігнулася від різкого болю. Тепер вона опинилася спиною до сходів, головою схилилася до Баглая. Поклавши розчепірену правицю їй на голову, він штовхнув її назад, теж не дуже сильно, та цього виявилося досить. Заточившись і втративши рівновагу, Олена почала падати спиною на сходи, схопилася руками за бильця, це пом’якшило падіння, але вона все одно невблаганно котилася вниз, таки не втрималася на нижній сходинці і впала спиною на підлогу. Баглай двома стрибками опинився біля неї, присів, ледь натиснув коліном на її живіт, чорне дуло втислося в перенісся, просто між очима.

— Живи поки що і не забувай: я приходитиму завжди. Коли мені захочеться. Ти ніде не заховаєшся від мене. Тебе ніхто не захистить. До побачення, — він почав підводитися, але раптом коліно знову натиснуло на живіт, цього разу — сильніше. — Не забувай: один раз ти вже дістала мене. Тепер я діставатиму тебе, доки житимеш. Скільки тобі жити, вирішу я, — він нарешті звівся на рівні ноги, просичав: — С-с-с-сука, — і раптом наставив пістолет на неї. Олена міцно заплющила очі, але пострілу не почула. Натомість сходами загупали кроки. Потім унизу під’їхав ліфт. Зачинилися двері, він загуркотів на перший поверх.