Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Значним доробком австрійських учених-цивілістів став новий цивільний процесуальний кодекс 1873 р., згідно з яким запроваджувався єдиний цивільний процес на всій території Австрії. Однак кодекс мав певні прогалини й суперечності, що ускладнювали його застосування в практичній діяльності. Позначилися також тяжіння до звичних форм у судовій практиці та стійкість традицій. Найважливішою проблемою в цивільному судочинстві у Галичині була тяганина, повільність у розв’язанні цивільних справ, що зумовлювалося низкою причин, пов’язаних зі зростанням кількості цивільних спорів, недостатньою професійною підготовкою суддів та їхньою недостатньою чисельністю, значним перевантаженням суддів, недосконалою організацією роботи цивільних відділів судів. Цивільне судочинство було занадто дорогим унаслідок високих судових витрат, обов’язковості адвокатського захисту, а також затяжного характеру процесу. Зроблені на початку 90-х рр. XIX ст. спроби усунути недоліки у цивільному процесі здебільшого зводилися до обмеження можливостей використання апеляційного перегляду, що робило цивільне судочинство менш доступним для незаможних груп українського населення — відтак їхні інтереси залишалися без надійного правового захисту.
До уніфікації кримінального права і процесу визначальними факторами були чинність різних систем кримінального законодавства й особливості кримінальної ситуації на різних територіях Австро-Угорщини. Згодом, попри загальну гуманізацію кримінально-правових норм і запровадження суду присяжних та інших прогресивних процесуальних принципів та інститутів, кримінальне матеріальне і процесуальне право мало доволі суперечливий характер.
Зрештою, за умов імперського режиму і відмови від принципу поділу влади прогресивні починання у сфері судівництва значною мірою були знецінені, а судова влада залишилася підконтрольною і підзвітною політичній верхівці, тобто імператорському двору.
Зокрема, хоча й було проголошено принцип суддівської незалежності, цей принцип мав певні політичні та ідеологічні межі. Формуючи штат суддів, австрійська влада зважала передусім не стільки на їхній професіоналізм, скільки на політичну благонадійність, національність. Існували й інші обмеження щодо добору складу суддів (наприклад, суддею не могла бути жінка).
Характерною рисою функціонування австрійської судової системи і судочинства була фактична правова нерівність, незахищеність українців та інших національних меншин. Великодержавна політика австрійської влади, спрямована на ствердження панування «титульної» нації та поступову денаціоналізацію і полонізацію українців, знайшла вияв, зокрема, в законі від 1 жовтня 1869 р., який значно обмежував використання української мови в судочинстві у Східній Галичині, а також в усуненні суддів-українців із суддівських посад. Це позбавляло українське населення належного захисту своїх прав у всіх сферах життя, які підлягали правовому врегулюванню.
В Угорському королівстві судівництво розвивалося автономно від австрійського, але зі схожими історичними закономірностями й тенденціями. В умовах станово-представницької монархії дещо послаблювався вплив на судочинство власне королівського двору, але загалом аж до другої половини XIX ст. суд був невіддільним від станової дворянської адміністрації. «Весна народів» і революційне законодавство, що її супроводжувало, підірвали основи феодальної державної, зокрема судової, системи Угорщини. Але подальша політична перемога контрреволюції та утвердження австрійського неоабсолютизму майже на два десятиліття загальмували радикальні буржуазні перетворення. Навіть після проголошення конституційної монархії і започаткування на підставі 4-го Закону 1869 р. незалежності суддів залишалося чимало рудиментів старого феодального судівництва. Водночас дуже важко приживалися паростки нового — суди присяжних і адміністративна юстиція.
Важливо підкреслити, що українське Закарпаття за всі часи перебування під владою Угорського королівства не становило окремої адміністративно-територіальної одиниці. Короткочасне існування в 1849–1867 рр. Руського дистрикту відбувалося проти волі угорських панівних кіл і було винятком, який лише підкреслив загальну тенденцію до асиміляції українського населення. Звісно, не було й
мови про якісь привілеї або спеціальні гарантії прав для українців. Годі було й сподіватися на національні судові органи, де б уживалася українська мова. Соціальне гноблення поєднувалося з національними утисками. На теоретичному рівні насаджувалася концепція «єдиної політичної угорської нації». Всі етнонаціональні відмінності при цьому зводилися лише до мовного чинника. Проте й за таких умов закарпатська земля дала світу визначних юристів-просвітників — Михайла Балудянського (Балуг’янського), Петра Лодія і Василя Кукольника, які згодом внесли неоціненний вклад у розвиток юридичної науки та освіти в Росії та Україні.