Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Тварина-нелюдина
Те, чого ми боїмося, від чого втікаємо, часто може найбільше розповісти про нас і наш час. Можливо, навіть більше, ніж би нам хотілося — тобто й про те, куди (ми думаємо, що) втікаємо. У попередніх розділах ми розглядали різні ірраціональні атрактори, у цій частині спрямуємо свою увагу на полюс цілком протилежний — на репеленти, тобто на наші страхи. Здається, що ми, люди, боїмося двох речей — надмірної тваринності (надто живої, спонтанної) та надмірної механізації (надто мертвої, холодної). Зрештою, й «аристотелівська філософія ... існує в постійних коливаннях між надмірним порядком та непорядком ... надлишком і недостачею, надлюдським і тваринним»[931].
Зверніть увагу, що більшість «страхітливих» персонажів — це комбінація тваринного та людського: у диявола є роги, як у козла, упир — це щось середнє між людиною і кажаном, вовкулака — це поєднання людини й вовка. Інші герої страхіть — це ті, у яких відбулося відділення душі від тіла. Тому, наприклад, за нами женуться немертві, які виглядають як любі нам (колишні) члени нашої родини (чи принаймні вони вселяються в їхні тіла), проте насправді — це лише тварини в людських оболонках (вегетативний принцип), у них немає душі.
Окрім (тваринного) тіла, з людьми їх, власне, не поєднує більше нічого. Інша історія — це боязнь душі, чи радше духів, у яких більше немає тіла. Тобто ми боїмося обох випадків відділення тіла й душі.
Однак цей страх для нас зовсім не новий. Ми просто боїмося того, що людина перетвориться на звіра. «Неєвропейські народи часто пояснюють походження мавп, насамперед гомінідів, через «падіння» і «здичавіння» людей, при цьому причиною їхньої втечі в ліси й забуття (подеколи лиш навмисне публічне невикористання) мови може бути будь-яка провина чи бажання, аби лиш їм не треба було працювати»[932]. Такі уявлення панували в усьому світі, перш ніж Чарльз Дарвін поставив цю ідею з ніг на голову, після чого тварин почали сприймати як попередників людини. У випадку вже згадуваного вовкулаки йдеться, наприклад, про страх того, що людське тіло опанує природа й змусить робити те, чого б людина за інших обставин ніколи не зробила. Більшість часу вовкулаки борються зі своєю переміною, але потім (коли місяць уповні) у них вселяється щось інше, тваринне, і повністю їх опановує.
Боязнь роботів, символів чистої раціональності
З іншого боку, велика кількість сучасних історій і міфів, зафіксованих уже здебільшого в фільмах, демонструють нам, що найбільшу загрозу для людства становлять передусім роботи — тобто щось механічне, що ми колись самі створили. Нас лякає те, що машини виходять з-під нашого контролю, так нібито б ми прикликали якогось механічного демона з наукової лампи Аладдіна. Джин задумувався як людський слуга, але згодом вийшов з-під контролю людини. За таким сценарієм не тваринність становить загрозу людяності, а навпаки — нелюдські, ніби воскреслі мертві машини (згадаймо хоча б фільми «Матриця», «Трансформери», чи й старішу класику, наприклад, науково-фантастичну п’єсу К. Чапека «Р.У.Р.» з 1920 р.). Кібер-панк відмовляється від колись оптимістичного погляду на (споживацький чи науково-технічний) прогрес і робить з нього найбільше нічне жахіття. Машини стають по-тваринному некерованими, але з протилежного боку, ніби в них вселилася чиста раціональність, що не знає ані співчуття, ані помилування (дуже добре це подав Стенлі Кубрик у своєму фільмі «2001: Всесвітня одіссея»). Ба більше, машини мають тенденцію змінювати цей світ на свій образ[933], тобто вони намагаються знищити людську тваринність на користь роботів. Цей кіберпанковий постіндустріальний армаґеддонний жанр, який популярний останнім часом, можна б було описати словами high-tech (високі технології) і low-life (життя на дні)[934].
За першим сценарієм нас знищують тварини, наші попередники, за іншим — роботи, наші наступники, яких ми самі створили. Однак у обох випадках ми боїмося одного й того ж: байдужості, з якою нас розривають на шматки. В обох випадках людяність означає не більше, ніж серветка від з’їденого хот-дога. І там, і тут її роздирають на шматки й знищують так само просто.
931
Nussbaum. Fragility of Goodness, 508. Див. сторінку 467: «Ми повторно повертаємося до питання того, наскільки людина подібна до рослини (чи нерозумної тварини), скільки в неї подібного з Богом чи з якоюсь постійно незмінною ідеєю».
932
Komarek. Obraz clovéka a pfirody v zrcadle biologie [З чес. оригіналу «Відображення людини та природи в дзеркалі біології»], С. 144-145.
933
Маркс приписує цю рису індустріальному буржуазному суспільству: «Словом, вона створює собі світ за своїм образом і подобою». К. Маркс і Ф. Енґельс. Маніфест Комуністичної партії // Твори. Т. 4. С. 413-414.
934
Див. Punt. The Prodigal Son and Blade Runner: Fathers and Sons, and Animosity.