Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Таку низьку кількість зібраних військ володимирського угруповання (порівняно з ковельським) можна пояснити тим, що конспіративні і партизанські загони, які знаходилися на території Луцького і Горохівського повітів (у тому числі так званий обвуд Ківерці, створений у Луцькому повіті), через швидке наближення Червоної армії (2 лютого 1944 р. останньою було звільнено Луцьк і Рівне) не встигли залишити постійні місця свого перебування і прибути до визначеного району концентрації. Звичайно, у цьому можна звинувачувати командувача округу, який, зважаючи на зіткнення з представниками Делегатури польського уряду у зв’язку з масовою мобілізацією всіх бойових сил Ковельського інспекторату, дав згоду на те, щоб на території Луцького інспекторату партизанські і конспіративні загони залишалися якомога довше й охороняли місцеве польське населення.

У затримці мобілізації можна звинувачувати і командувача Луцького інспекторату капітана Л. Швіклу, який міг би напевно передбачити можливі наслідки швидкого наступу радянських військ. Запізніла спроба останнього провести мобілізацію була вже приречена на поразку. У березні 1944 р. його разом зі штабом було заарештовано.

Проте, на нашу думку, винних у цьому разі шукати не слід. Надто мало часу було у поляків між відступом німецької і наступом радянської армій, щоб зібрати всі наявні сили і виступити «у всеозброєнні», як того прагнув полковник Бомбінський. Навіть те, що було зроблено в тій досить складній ситуації, викликає подив.

Ще гіршими виявилися результати мобілізації на території Рівненського та Дубненського інспекторатів. Причиною цього було також запізнення з оголошенням мобілізації і швидке наближення фронту. Після тривалого переходу з районів Острога і Здолбунова до володимирського угруповання приєднався лише партизанський загін підпоручника Ф. Пукацького («Гзимса»), який пізніше було віддано в розпорядження командувача сформованої 27-ї Волинської дивізії піхоти.