Чужинець в Олондрії (ЛП)

Я повільно обійшов довкола столу й повернувся на свій стілець між Оремом і Миросом. Жрець повернув голову і говорив, не зводячи з мене очей. — Отоді-то світ і втратив для нього смак, — продовжив, зітхнувши. — Не знаходив він у ньому задоволення: ні в полюванні, ні у вині, ні в музиці, ні в наложницях…Батько вже втратив надію на те, що щось його захопить, і Наймар блукав лісом, дикий і зарослий, з лютим виразом на обличчі. Одного дня він пішов купатися в струмку, і коли він там купався, перед ним постала якась Пані, зодягнена в шати кольору шафрану, прекрасна, як троянда. «О юначе, — озвалася вона, — вийди-но з води, щоб достеменно роздивитися тебе могла я, бо майже закохалася у тебе вже». — «Не вийду, — хлопець відповів. — Що даш мені за теє?» — «А що б хотів ти?» — запитала. І відповів він їй: «Смерті уникнути хочу, хочу безсмертним стати!».

— Пані ж у відповідь: «Це легко зробити». І він вийшов, і вода стікала з нього струмками. І Пані залюбувалася ним понад усяку міру, і рум'янець розлився її щоками; але Наймар сказав: «А тепер дай мені те, що обіцяла». — «Охоче», — відповіла Пані. Відтак вирвала із землі жменю лілій, що росли біля струмка, відірвала цибульки, помила їх у воді й звеліла юнакові з'їсти. Юнак, взявши ті цибульки в обидві руки, так і вчинив.

— «І що, тепер я стану безсмертним?» — запитав. «Звісно, станеш», — відповіла Пані. І щойно вона це промовила, як юнак скрикнув і впав; і Пані — а була то сама Авалея — поглянула на прекрасний труп, що лежав на березі, та посміхнулася. «Ось ти й безсмертний», — проголосила.

Отаким був кінець жорстокої казки; я витріщився на жерця, нажаханий. А його червоні губи розсунулися в найбільш дитинній з його посмішок. Я випростався і з грюкотом розвернув свій стілець від жерця до Мироса, так, щоб обидва бачили моє обличчя, коли говоритиму.

— Скажу вам правду, — заговорив я, — і якщо ви вважаєте мене мудрішим за себе чоловіком і дослухаєтеся до мене — так тому й бути, а якщо ви цього не зробите — то й нехай. Ваш принц буде тираном. Без вагань палитиме чи то бібліотеки, чи то палаци, чи то радху. Підпалить всю Олондрію.

Орем злегка нахилив голову в жесті згоди.

— Можливо, ти маєш рацію. Але він врятує майбутнє, сам наш спосіб життя. Він врятує світ для тих, хто не вміє читати.

Я знав, що це правда. Певний світ був би таким чином врятований, але у ньому більше не було б тієї Олондрії, яку я знав.

Досить уже битв, подумав я, досить жбурляння аргументами. І простяг руку жерцеві; той вклав у мою руку свою — подобизну вибіленого водою й викинутого на берег сучкуватого шматка деревини, оброслого перснями. Така ж крихка, така ж холодна, лиш пов'язка на зап'ястку.