Чужинець в Олондрії (ЛП)

Ніч пустельних зірок і тиші, щемкої, як дихання. Я сидів на ліжку й дивився у відчинене вікно. Жоден ангел не розтинав повітря. Небо над запалими в сон горами було нерухоме, досконале й гладке, як скло. Я не заплющував очей, бо досить було це зробити, як мені ввижалися Мирос, що заходиться криком у шалі битви, перемащені кров'ю кобили, Олондрія на погребовому вогнищі. Я бачив війну, що наближається, а ще бачив самого себе десь далеко, у патіо з жовтого каменю, і не було нікого, хто приносив би мені послання від померлих.

Небеса оберталися. Темно-синій відблиск ліг на підвіконня. Предмети у кімнаті поволі проступали у темряві, наче виринали з моря. Он там коминок, а там — двері. А ось стіл з кованого заліза і стос книжок, що в них міститься анаднедет. А ще — моя торбина, врятована жерцем, і в ній всі мої книжки: Олондрійська Лірика, Роман Долини. Книжечка для записів, що в ній я описав свої страждання у Бейні. І згортки з листами Тіалон, важкі, як дві каменюки.

Він усе це мені доправив. Коли його тевроанські союзники убили вояків у Клах-не-Вії, йому стало самовладання на те, щоб зібрати мої речі, оцю дорогоцінну торбину враз із тілом ангела, після чого він найняв слугу і дозволив місцевому лікареві перев'язати свій зламаний зап'ясток. Коли він вийшов з крихітної глинобитної лікарні, на нього вже чекала ватага вояків. Орем посміхнувся їм; його зневага була сірою й крижаною, як небо. Вони відвезли його до найближчого міста Ур-Амакір, де його мали судити за зраду і вбивство вояків. На що він сказав: буду дуже радий прислужитися. Тим часом новини про події на Нічному Ярмарку вже сягнули міста; цілі натовпи з молитовним співом на вустах збиралися під мурами в'язниці, де його утримувано. Герцог Ур-Амакірський, розуміючи, що виголошена ним на суді промова може викликати заворушення, пристав на його версію подій — мовляв, мала місце дозволена законом самооборона — і звільнив його з-під варти.