Чужинець в Олондрії (ЛП)

У пустелі п'ятихвилинний дощ схожий на карнавал.

Зливи ринуть короткими ґвалтовними спалахами, і на плоскогір'ї виникають ефемерні луки; сніг топиться, залишаючи по собі великі голі латки лискучої землі, що поростають ніжними квітами кольору збагаченого золота, які замерзають і помирають уночі. Пагони йом ейфер зазеленіли й рясно вкрилися квітами шафранового кольору з прісним запахом, пелехатими, немов гарбузові; химерна рослина під назвою ладдісі розпукла квітом, схожим на гострі білі зірки, та зеленими, непристойно роздутими мішечками, що в них визрівало огидне до дрожу блакитне молочко. Дощі поливали мармурову терасу Саренга-Халадлі; я слизгався по ній босоніж, регочучи й наздоганяючи ангела, а трояндові кущі шарпали мене за сорочку. Вода виповнила собою чашу фонтану, немов покинуте кимось дзеркальце, і всі дерева вкрилися бруньками, схожими на крихітні мосяжні булави.

За місяць або й швидше все це буде здмухнуто розжареним піском, що прийде на заміну цьому краєвиду, а дерева за скількись посушливих днів всохнуть і набудуть вигляду тернових кущів; та поки що вся ця краса була нашою, і ми насолоджувалися нею, захоплені неочікуваними пахощами й скороминущим килимом лук. А ще — пагорбами Тевроану, що їх вона носить як намисто.

— З’явись-но, — попрохав я, і вона повернулася до мене, немов засвітилася лампа у дзвінкоголосих полях. Вітер проникав крізь неї, свіжий і приголомшливий, насичений пахощами плато, живильним ароматом, що нагадував товчений перець. І коли я казав їй, як я її кохаю, яка вона шовковиста й поривчаста, і як вона схожа у своїй величі на чорну квітку, — її сміх танцював поміж іскор світла. Її руки обіймали мене, сповнені самою сутністю весни. І такою вона була живою, такою живою, що я й забув, що оте життя, яким вона жила, звалося смертю.