Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Все було готове до роботи, тож об 11 ранку наша група, яка складалась із сімох чоловік, озброївшись потужними електричними ліхтарями і археологічним знаряддям, спустилася у підземелля і замкнула за собою двері. Ніґера ми взяли із собою, бо дослідники покладалися на його виняткове чуття і хотіли, щоб він був з нами у разі, якщо нізвідки знову ринуть гризуни. Ми лише побіжно оглянули римські написи і зображення на одному з вівтарів, бо троє з дослідників їх уже бачили раніше, а всі інші чудово знали про них. Найпильнішу увагу ми зосередили на славнозвісному центральному вівтарі, тож уже через годину, застосувавши якісь невідомі противаги, сер Вільям Брінтон зумів відхилити його назад.

Унизу нам відкрився жах, якого б ми просто не витримали, якби не були до нього готові. Крізь квадратний отвір у мозаїчній підлозі, на прольоті кам’яних східців, настільки стертих, що посередині вони перетворились на гладенький спуск, ми побачили розсипи кісток — людських або схожих на людські. Ті, які ще трималися купи у вигляді скелетів, виражали панічний жах, на всіх кістках виднілися сліди щурячих зубів. Форма черепів вказувала на очевидний ідіотизм, кретинізм або примітивну мавпоподібність.

Над цими гидотно засміченими східцями нависало склепіння вирубаного у суцільній скелі проходу, крізь який і надходив потік повітря. Це не був раптовий і затхлий подув із закритого підземелля, а прохолодний свіжий вітерець. Не зволікаючи, ми з деяким хвилюванням стали розбирати завали кісток на східцях у проході. Саме тоді сер Вільям, обстежуючи вирубані у камені стіни, з цікавістю спостеріг, що, з огляду на напрямок ударів, тунель мусив бути пробитий знизу.

Тепер мені слід бути розважливим і ретельно добирати слова. Спустившись униз на кілька сходинок посеред обгризених кісток, ми побачили попереду світло; не якусь там містичну фосфоресценцію, а яскраве денне світло, яке могло проникати хіба що через невідомі отвори у скелі, яка виходила на пустище. Нас не здивувало те, що ці отвори не були помітними ззовні, — долина була цілковито безлюдна, а скеля настільки висока і прямовисна, що тільки повітроплавець міг би ретельно дослідити її поверхню. Ще кілька сходинок — і від того, що ми побачили, нам у прямому сенсі перехопило подих; настільки у прямому, що Торнтон, наш психолог, упав непритомним на руки вражених чоловіків, які стояли за його спиною. Норріс, повновиде обличчя якого миттєво зблідло й осунулось, щось дико і нерозбірливо закричав, а я, здається, просто захлинувся, намагаючись ковтнути повітря, і заплющив очі.