Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Я не перестаю дивуватися, як упродовж того жахливого дня одкровень всі ми залишилися живими і змогли зберегти здоровий глузд. Ні Гофман, ані Гюїсман[87] не змогли б створити сцени неймовірнішої, огиднішої, сповненої більшого ґотичного гротеску, аніж цей тінистий ґрот, який ми всімох оглядали; щокроку натрапляючи на все нові відкриття, намагаючись не думати про події, які, вочевидь, відбувалися тут триста, тисячу, чи дві тисячі, а чи навіть десять тисяч років тому. Це був справжній передпокій пекла, бідолаха Торнтон знову зомлів, коли Траск сказав йому, що, судячи зі скелетів, деякі люди в цьому підземеллі уже двадцять, а то і більше поколінь пересувалися на чотирьох кінцівках.

Коли ми стали розбирати руїни, на попередні жахи почали громадитись нові. Чотириногі істоти — а серед них і кілька випадкових двоногих — утримувалися у кам’яних загонах, з яких, вони, мабуть, вирвались, гнані нестерпним голодом чи страхом перед щурами. Їх там були цілі стада, і їх, очевидно, відгодовували кормовими овочами, залишки яких впізнавалися у чомусь на кшталт перегнилого силосу на дні величезних кам’яних резервуарів, давніших за сам Рим. Тепер я знаю, навіщо моїм предкам були потрібні такі величезні сади — як би мені хотілося це забути! Для чого потрібні були людські отари, запитувати теж не доводилося.

Стоячи з ліхтарем серед римських руїн, Сер Вільям перекладав опис найбільш мерзенного ритуалу, про який я будь-коли чув; розповідав про своєрідну обрядову їжу стародавнього культу, що його жерці культу Кібели згодом доєднали до власного. Звиклий до воєнних траншей Норріс, вийшовши з давнього англійського будинку, ледве стояв на ногах. Для нього вже не було сюрпризом, що то була м’ясарня і кухня водночас, — але геть непросто було бачити у такому місці знайоме англійське начиння і читати англійською мовою написи на стінах, датовані ще 1610 роком. Я не міг увійти в цей дім — дім, злочини якого обірвав лише кинджал мого предка, Волтера де ла Поера.

Я наважився зайти лише до невисокої саксонської будівлі із виваленими дубовими дверима і побачив усередині жахливий ряд десяти кам’яних камер з іржавими ґратами. У трьох із них були скелети ув’язнених людей високого рівня цивілізаційного розвитку, на пальці одного я побачив перстень з печаткою, на якій було вигравіювано мій власний герб. Під римською каплицею сер Вільям знайшов підземелля із набагато давнішими камерами, але всі вони були порожні. Під ними був низенький лаз із акуратно складеними кістками, на деяких із них збереглися жахливі написи латиною, грецькою і фригійською мовами, вигравіювані поряд.