Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Жодного від Айріні.
Він пішов до їдальні; в каміні палав вогонь, біля каміна вже стояло його крісло, поряд лежали капці, на столі — погрібець і різьблена скринька з сигаретами; проте Сомс, подивившись на все це хвилини зо дві, вимкнув світло й піднявся нагору. В його кімнаті теж горів камін, але в спальні Айріні було темно й холодно. Саме сюди він і зайшов.
Він освітив кімнату свічками й довго ходив туди й сюди між ліжком і дверима, Йому важко було призвичаїтися до думки, що вона й справді його покинула, і, наче дошукуючись якогось пояснення, якоїсь причини, якоїсь дрібнички, що допомогла б йому збагнути фатальну таємницю його подружнього життя, Сомс почав відчиняти всі дверцята й копатися у всіх шухлядах.
Ось її сукні; він завжди любив, навіть наполягав, щоб його дружина гарно вдягалася; вона майже нічого не взяла: дві чи три сукні, не більше, а в шухлядах, які він висував одну за одною, все лежало на місці,— і білизна, і шовкові речі.
Може, зрештою, це тільки примха; може, вона просто собі поїхала на кілька днів до моря. Якби це було так, якби вона повернулася, він би вже ніколи не дозволив собі того, що сталося в фатальну позаминулу ніч, ніколи б не зважився на такий вчинок,— хоча це її обов'язок, її подружній обов'язок, хоча вона належить йому,— він би ніколи не зважився на такий вчинок. Певна річ, їй просто затьмарило розум.
Він нахилився над шухлядою, де вона зберігала свої коштовності; шухляда була незамкнена, і він висунув її; в скриньці стирчав ключ. Це здивувало його, але потім він здогадався, що скринька, певно, порожня. Він зазирнув усередину.
Скринька була аж ніяк не порожня. В зелених оксамитових гніздечках лежали всі подаровані ним коштовності, навіть годинник, а у відділенні з годинником стриміла трикутна записка від Айріні:
«Сомсові Форсайту.
Здається, я не взяла нічого з речей, що їх подарували мені Ви і Ваші родичі».
І більше ані слова.
Сомс поглянув на брошки й браслети, оздоблені перлами й діамантами, на плаский золотий годинник, прикрашений великим діамантом і сапфірами, на ланцюжки й персні, що спочивали кожен у своєму гнізді, і раптом з очей його потекли сльози й закапали в скриньку.
Жоден її вчинок у майбутньому, жоден із її минулих вчинків не міг би показати йому ясніше, чому вона покинула його. На одну-єдину хвилину він, мабуть, збагнув усе, що мусив збагнути,— збагнув, що вона ненавидить його, що ненавиділа його всі ці роки, що вона далека від нього, безмежно далека, наче людина, яка живе на зовсім іншому світі, що в нього нема — і ніколи не було ані крихти надії; збагнув навіть, що їй довелося багато вистраждати, що її треба пожаліти.
В ту хвилину Сомс зрадив у собі Форсайта — забув про себе, про свої інтереси, про свою власність, був здатний на будь-який безкорисливий вчинок; він піднісся у чисті високості самопожертви й непрактичності.
Такі хвилини минають швидко.
Сльози наче очистили Сомсову душу від негідної слабкості. Він підвівся, замкнув скриньку і повільно, тремтячими руками поніс її до своєї кімнати.
VII. ПЕРЕМОГА ДЖУН
Джун чекала своєї нагоди: вранці і ввечері вона ретельно проглядала нудні газетні шпальти, що спочатку дуже дивувало старого Джоліона. Коли ж ця нагода прийшла, вона негайно взялася до діла, виявивши наполегливість, властиву її рішучій вдачі.
Вона довіку пам'ятатиме той ранок, коли в газеті «Таймс», у списку призначених для сьогоднішнього розгляду судових справ під заголовком «Суд VIII дільниці» повідомлялося: «Суддя Бентем; позов Форсайта проти Босіні».
Наче гравець, що ставить на карту свій останній гріш, Джун вирішила ризикнути всім задля успіху цієї спроби; не такої вона була вдачі, щоб думати про можливу поразку. Важко сказати, як вона змогла передбачити, що рішення суду буде не на користь Босіні, мабуть, їй на поміч прийшла інтуїція, властива закоханій жінці; в кожному разі, всі свої плани вона складала, бувши твердо в цьому впевнена.
О пів на одинадцяту дівчина вже сиділа на галереї судової зали, звідки не виходила аж до кінця розгляду справи «Форсайт проти Босіні». Відсутність Босіні її не тривожила: у неї й раніше було передчуття, що він не схоче себе боронити. Як тільки суддя оголосив вирок, вона швидко вийшла на вулицю, взяла кеб і поїхала до Босіні.
Надвірні двері були відчинені, вона зайшла в будинок і проминула контори, що містилися на нижніх трьох поверхах, не привернувши нічиєї уваги; труднощі почалися лише на горішньому поверсі.