Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)

З-поза гребеня лісу одним рогом визирає молочний молодик.

Стає без слів скорботно. Тікати звідсіль! Утікати від цих людей, від цього місця, від цієї природи, що виплекує людей з камінням у грудях замість серця.

В хаті так і не світять лампи. Невже аж такі ощадливі?

— Ну, спати, — командує мати. — Тобі треба рано вставати, а дівчина здорожена.

Мати бере Нелю за плече і веде поміж діжками у сінях до світлиці, до так званої Маркіянової хати. При місячному світлі показує їй високе, як катафалк, ліжко.

— Це Маркіянове, тут будете спати.

Мати виходить навшпиньках, наче в хаті важко хворий, і Неля залишається сама-одна. Десь поблизу ліжка мусила бути незачинена скриня, бо дуже тхнуло залежаним лляним полотном.

Пізніше, на другу ніч, як сиділи поруч на Маркіяновому ліжку, сталося те, чого прагнула Неля з хвилини, коли дізналася, що поїде до Заріччя.

Нарешті зрозуміли одна одну.

Зближення прийшло зовсім не з того боку, що його собі надумала Неля по дорозі. Прийшло воно від основного непорозуміння. Мати Маркіяна прийняла Нелю за дівчину, яку любив, а може, й досі любить її син. Чи говорив Маркіян з матір'ю коли-небудь про своє кохання? Важко уявити собі, що така розмова мала місце між дорослим сином і матір'ю-селянкою. Власне, селянкою, яка в таких справах, як правило, відгороджується від дітей певною відстанню, що випливає з селянського розуміння материнського авторитету.

Одне певно. Мати знала про існування тамтої в житті Маркіяна, хоч, треба було припускати, не бачила навіть її на фото, бо тоді не сплутала б Нелі з жінкою Славка Ілаковича.

А може, бачила мати і Орисю, тільки збаламутила її краса Нелі, як і багатьох інших? А може, важко було їй повірити, що чужа, непричасна до життя її сина дівчина зробила такий світ дороги?

У всякому разі, Неля не спростовувала цієї помилки. Але навіть ця помилка матері, на думку Нелі, мало що з'ясовувала: звідки таке раптове довір'я до чужої дівчини? Звідки певність, що її прислав син, а не, скажімо, ворог його? Питання це спростовувалося під час розмови між обома жінками. Мати розповідала:

— Коли ви сказали, що зійшли на Мокрій, я враз здогадалася, що ви їхали від нього. Вбив собі хлопчисько в голову, що з Мокрої коротша дорога, ніж з Берестів. І хоч усі люди, кому треба до Заріччя, висідають у Берестах, він все висідав аж у Мокрій. Але ви не слухайте його. На другий раз злізайте в Берестах і просто, просто попід ліс, а там уже здалека видно нашу хату. Ви лише стали коло наших воріт, а мене зразу щось шпигнуло: вона.

Оце речення, яке не було ще в той час правдою, а тільки наче якимсь передчуттям тієї правди в майбутньому, і ті важкі мамині слова про душогубів не раз пізніше згадувала Неля. Не вміла тільки раціонально пояснити собі цього явища: які сили керували матір'ю і спонукували її говорити недійсні в сучасному, але навислі над найближчим майбутнім речі? А втім, можливо, що ті речі вже тоді були дійсні, тільки не доведені до Нелиної свідомості.