Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)

Нарешті мати заговорила:

— Ви самі виділися з ним? Він дуже змарнів? Завжди під осінь він хворіє на горло.

— Я була в нього, але якось не помітила, щоб у нього була закутана шия.

— Та хіба ж там є чим шию замотати?

І знову мовчанка.

В Нелі починає наростати претензія не до Маркіяна, що намовив її на цю зустріч, а, звісно, на себе саму за те, що так безоглядно послухала його.

Кому яка користь чи полегшення від того, що вона зазнала сорому і приниження в канцелярії Янічека? Потім той, спеціально для жандармського ока, поцілунок з «коханим» — чи потрібно його було? А ще далі — смішна (тільки тепер Неля бачить, яка перебільшена нею) важність своєї місії.

Врешті, як вінець усього, задумана карикатурна надія на якесь інтимне порозуміння матері-героїні з дівицею — захисницею її сина.

І всіх цих неприємних зусиль потрібно для того, щоб сидіти тепер як щось зайве, навіть чужорідне, на сосновому ослоні в цій низькій хаті і дивитись або у вікно, з якого видно купу гною перед стайнею і краєчок лісу, або на матір, яка, щоб не гаяти часу, поки звариться картопля, взялася за лущення квасолі.

Неля зовсім розгубилася. Незручно — дурна ситуація, в якій опинилася, породжувала в ній злі роздуми. Ось ця чужа жінка з квасолинням у подолі, яка може зі смаком напихатися картоплею тоді, коли її син очікує вироку смерті, — це і є уособлення того народу, того меншого брата, що має стати вищою ціллю життя таких, як Неля?

Неля схильна думати, що і тут хтось підвів її. Який це жонглер світляними фразами представив їй цей народ поетичним, чуйним до горя і краси, трохи що не єдиним в своєму роді на всій земній кулі? Хто дав право тим моральним злодіям стільки років живити її отруєною стравою?

А може, ця бездушевна жінка — страшний виняток, може, це тільки життя поглузувало з Нелі, наштовхнувши її саме на цю жінку?

До хати увійшов батько. Блиснув вогник від кресала і заграв на сволоці. Потягнуло самородним тютюновим димом. Батько був, без сумніву, високий. В хаті відразу немов стало людно. Присутність батька заповнила собою, здавалося, всі кути. Появу Нелі мати пояснила батькові коротко: панна приїхала з міста і привезла привіт від Маркіяна.

— А-а? — кивнув батько. — Маркіян! Добре вже виробив і собі, й нам.

Мати поставила перед батьком миску картоплі, потрусила сухою бринзою і підсунула одну ложку батькові, а другу Нелі. Згодом згадала щось і підсунула Нелі тарілку з вимальованими півниками на дні, а замість дерев'яної ложки поклала не уживані у цій хаті почорнілі виделки.

— Просимо, споживайте, — промовив батько, а сам устав і щедро перехрестився до образів.

Нелі страва була несмачною. Коли батько відклав ложку, у матері розв'язався язик:

— А чи чував хто таке? Невинну дитину (мати сказала: богові духа винної) відірвати від книжок, як якогось бандита, посадити в кримінал, а потім ще привіти передавати бідній матері.

«Хто, — запитують стуманілі Нелині очі, — хто посадив, а хто привіти перевозить? Невже ж вона ототожнює одних з другими?»