За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Головний механік радгоспу їхав у кабіні разом з шофером, а дві жінки і двоє мужчин їхали разом зі мною у кузові. У Дніпропетровську ми зупинилися перед будинком управління радгоспами. Механік пішов до правління, а ми сиділи в кузові. Будинок правління стояв метрів сімдесять від вулиці. Я нетерпляче чекав, коли ж нарешті повернеться механік, щоб домовитися з ним, де їх шукати після полагодження своїх справ по поводу шиферу. Але механік не спішив. А я з правління не зводив очей і всіх виходячих звідтам вивчаючо проводив очима. Всі заходили туди і виходили звідтам по-діловому, по-робочому, за вийнятком лише одного брюнета мого віку у довгому шкіряному пальто. Цей брюнет, який уже не раз оглядав мене на подвір'ї дирекції нашого радгоспу, йшов з обласного правління радгоспів зовсім не по-діловому, він помаленьку перевалювався з ноги на ногу, немов би вагався, чи йти далі, чи вертатися назад. Але все ж таки він ішов і, наче б байдуже, дивився на нас. Вийшовши на вулицю, він повернув ліворуч, і пройшовши метрів п'ятдесят, став за машиною «ЗІМ» і продовжував дивитись за нашою машиною. Цей тип всією своєю поведінкою знову навів на мене душевний неспокій. Але поскільки я не займався ніякою антирадянською діяльністю, то потому відігнав від себе і ту підозру.

Нарешті повернувся наш механік і ми під'їхали до держбанку. Механік пішов у держбанк, а я в облвиконком до облуповноваженого по оргнабору і переселенню Левковцева. І ось, коли я тільки простягнув руку до дверей облвиконкому, в ту ж мить десь взявся той же самий брюнет в шкіряному пальто і запитав:

— А ви до кого?

— До обласного начальника по оргнабору і переселенню Левковцева, — сказав я.

— Нарешті! А я їжджу по всьому городі за вами, я ж і є Левковцев, сідайте в машину, — радісно сказав брюнет у шкіряному пальто і показав на відкриті двері машини чорний «ЗІМ». Я спокійно підійшов до машини. Два молодих хлопці вправно вскочили в машину, а тоді сів я і поряд біля мене цей же брюнет в шкіряному пальто. «ЗІМ» рушив і помчав. Всі мовчали. Я відразу зрозумів, до чиїх рук потрапив, але назовні того не виявляв. Поскільки я не займався ніякою політичною діяльністю, то в мене навіть і в гадці не було про те, що мене зможуть за щось звинуватити, тому я і був зовсім спокійний.

— Ви, Лаврентійович, ночуватимете в Дніпропетровську? — запитав брюнет в шкіряному пальто.

— Я не знаю, чи механік сьогодні встигне полагодити всі свої справи і завантажити сільхозмашини, чи ні, якщо встигне, то поїдемо сьогодні.