За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
Незадовго після унормування політичного положення у Польщі, у 1956 році виник гострий конфлікт на Суезькому каналі. Єгипет захопив Суезький канал. Англія і Франція виступили на захист своїх прав. Виникло сильне політичне напруження. Колгоспники на західніх землях України перестали працювати. Всі кинулися у магазини по сіль і мило. За два дні розібрали все. ЦК партії розпорядився у формі лекцій про міжнародне положення усім громадянам довести до відома, що конфлікт на Суезькому каналі у війну не розгориться, отже тому всім треба продовжувати трудитися на своїх місцяx. У наше село по тому поводу приїхав читати лекцію перший секретар райкому партії. На ту лекцію прийшов і я зі своєю дочкою. Говорив він гидким суржиком. Це була якась кострубата мішанина російської і української мови. А хід подій так переплутав, що коли б його виступ хтось записав на плівку і вислав у ЦК партії, то його в той же самий день зняли б з роботи. Але того ніхто не зробив і він залишився на своїй посаді.
Суезький конфлікт, зусиллям ООН, був налагоджений в користь Єгипту. Уряд Ідена в Англії подався до димісії. Новий кабінет міністрів за дорученям королевої сформував Мекміллен. Цей шотландець належав до тієї самої консервативної партії, що й Іден, але це не завадило йому бути іншої думки, ніж Іден, з приводу Суезького каналу і по цілому ряді інших питань. «Англійці роблять помилки так як і всі інші, але вони вміють їх виправляти краще від інших», — думав собі я.
Незабаром після Суезького конфлікту вибухло повстання в Будапешті, спрямоване проти диктатури Ракоші. До влади прийшов Імре Надь. Відлуння того повстання швидко покотилося і на наші землі. Колгоспники знову перестали працювати, а декотрі жінки почали навіть погрожувати зненавидженим ними бриґадирам і голові колгоспу. Тим разом ситуація заіснувала дуже складна. Напруження зростало з хвилини на хвилину. Бої у Будапешті і у всьому краї розвивалися у користь повстанців. Постала безпосередня небезпека виходу Угорщини з Варшавського пакту. Такий акт став би дуже небезпечним прецедентом для політики Радянського Союзу. І тому уряд Хрущова дав команду своїм військам, стаціонованим в Угорщині, придушити повстання. І повстання силою радянських військ було придушене.
Після тих кривавих подій в Угорщині, розпочався натиск на колишніх політв'язнів, звільнених з ув'язнення комісією. Нас почали всякими способами виганяти із західніх областей України. Від тоді місцеві власті почали явно вороже ставитись не тільки до мене, але й до моїх дітей. Витворилась дуже важка атмосфера. Біля хати була встановлена сліжка із завданням вислідити, чи до мене приїздять які чужі люди. Голова колгоспу почав налягати на мене, щоб я заходив у колгосп на роботу. Треба було кудись виїжджати. А куди саме їхати, то я й сам не знав. У Дніпропетровську жив один мій знайомий по комуністичному підпіллю, отож я й поїхав у Дніпропетровськ. Мій знайомий впізнав мене відразу з порога, хоча ми й не бачились сімнадцять років. Він був партійний, але прийняв мене дуже радо. Сім днів я шукав квартири і нарешті знайшов, але в пашпортному бюрі мені категорично відмовили прописку і дуже грубо і вороже відносились до мене. Цей безвихідний стан почав пригнічувати мене і відбирати охоту до життя.
На дев'ятий день я виїхав з Дніпропетровська. Їдучи назад на Волинь, я зупинився в Києві, у своєї племіниці Дусі, щоб оглянути Київ. Оце тоді перший раз я побачив Печерську Лавру, Софійський собор, Золоті ворота і Аскольдову могилу. Ті славні пам'ятники високої культури наших предків надихали мене вірою у свій народ. Колись Україна була залізним щитом в обороні европейської культури перед диким Сходом. Тоді з київськими князями дружили найсильніші королі Европи, не як зараз з нами, мізерними правнуками; про це нагадують тільки оті величаві залишки наших предків, великих духом, пам'ятники їх культури. «Може ще колись цей могутній дух наших славних прадідів княжої і козацької доби відкликнеться у крові своїх правнуків незрячих і просвітить розум та надихне мужністю», — думав собі я.
Удома мене зустріла пригнічена і обиджена донечка.
— Тату, зараз нам тут жити уже неможливо. Оце зараз вербують переселятися у Кримську, Дніпропетровську і Херсонську області. Давай завербуємося і поїдемо звідсіля усією сім'єю, — сказала донечка.