За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Старший віком з відтінком хвалькуватости вийняв червону книжечку і подав мені. Розгорнувши той незвичайний документ, я довідався, що маю справу з капітаном КҐБ Крамським.

— Я сам родом з Росії, з Івановської области. Із жалю і співчуття до українського народу я приїхав сюди добровільно, щоб допомогти українському народові звільнитися від націоналістичних банд. Ми розбили на Волині банду Дубового, Рудого. Ви знаєте їх? — раптовно запитав Крамський.

— Ні, я їх не знаю, так як не знаю і вас, — нежичливо відповів я.

— А кого ви знали з вожаків націоналістичних банд? — знову запитав Крамський.

— Я з бандитами не знався і прошу більше таких питань не ставити, — з обуренням відповів я.

— Що ж, хоча ви до нас ставитеся неприхильно, однак нам ще прийдеться з вами зустрічатися, — з насмішкою сказав капітан Крамський і тут же піднялися обидва і вийшли.

Цей «візит» тих непроханих гостей мене схвилював, і я подумав сам собі: «Знову почалось».

Через тижнів два, пізно ввечері, хтось по-поліцейському застукав у двері. Цей наглий стукіт викликав у мене обурення і я сказав синові не відкривати. Стукіт і крик наростав.

— Хто ви такі і чого вам треба? — запитав я.

— Відкривай! Ми з КҐБ, — кричав чийсь голос.

Я відкрив, у хату вскочило двоє незнайомих людей, але син в одному впізнав ветфельдшера, а в другому ветсанітара. Вони обидва були до безтями п'яні. Пізніше, внаслідок моєї строгої постави, вони спасували і освідчились, що прийшли купувати хату.

Ми записалися на переселення у Дніпропетровську область. Виїзд призначили на 17 березня 1957 року. Нас призначили у Межівський район, у село Слов'янка, у колгосп ім. Щорса. Рано вранці 17 березня ми завантажили свої речі на вантажну машину, а вікна і двері своєї хати навхрест забили дошками. Попрощавшись із сусідами, а властиво із своєю садибою, ми виїхали зі свого рідного подвір'я. Люди мовчки нежичливо провели нас очима. Шофер додав газу і через хвилин п'ять ми вже були за селом.

У Любомлі на станції з'їхалися переселенці з трьох районів. Для нас було виділено декілька чотириосних вагонів. У Дніпропетровську область їхали тільки одні ми, всі інші переселялись у Крим. Начальник по оргнабору і переселенню велів нам завантажуватись у той вагон, що був призначений до Криму.

— Так ми ж призначені в Дніпропетровську область, а не в Кримську, — говорив я йому.

— Від нас більше ніхто в Дніпропетровську область не їде, а дати для вас окремого чотириосного вагона я не можу. Сідайте до тих, що їдуть у Крим, а в Ковелі перевантажитесь у той ешелон, що йтиме у Дніпропетровську область, — сказав начальник по оргнабору і переселенню. Виходу не було. Ми змушені були завантажитись разом з кримчанами. Залізничне начальство відмовилось нас перевантажувати у дніпропетровський ешелон, як у Ковлі, так і в Ківерцях. І так, у силу обставин, ми поїхали в Крим.