![За східнім обрієм [Спомини про пережите] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/0/5/za-shidnim-obriem-spomini-pro-perezhite-download.jpg)
За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
І так знову почалася безглузда перепалка, громи і образи.
Свердлову захотілося разом зі мною у тому ж кабінеті створити підпільну націоналістичну організацію, але як я категорично відмовився від тієї його брудної затії, тоді він взявся піднімати справу норильського страйку. Свердлов хотів довести, що страйк у третьому каторжанському лагері в Норильську організували українські націоналісти. Що серед каторжан діяла мною організована ОУН із всіма референтурами, з яких особливо активно діяла пропаґандивна, фінансова і СБ. 3 метою, щоб довести мені про те, що йому відомо все про роботу придуманої ними ОУН в Норильську, він сказав, з якого і по яке число та в якій хамері я сидів у Володимирі в тюрмі і процитував один нібито сказаний мною вираз, який звучав так: «Всюди, де тільки живуть українці, там і діє організація українських націоналістів».
Та цитата була мені відома. Її сказав в 1952 році у Норильську на цементному заводі Папчук Микола в розмові з Шевчуком Степаном. Це було сказано з наживною метою, а в опергрупу донесено, нібито це були мої слова. По тій фразі Свердлова мені було ясно, що він добре вивчив всю фіктивну інформацію лагерної аґентури в Норильську.
Але всі ті примітивні розмови до безтями самозакоханого Свердлова нічого йому не дали. Довести існування і діяння ОУН в Норильську на третьому каторжанському лагері нікому не вдалось тільки тому, що ОУН там не було, а тим більше СБ. Там діяла лише скромна, ні в чому не винувата, високогуманна «Самодопомогова організація» і діяла вона у всіх відношеннях блискуче. Свою діяльність у тій самодопомоговій організації я вважав вершиною всієї своєї громадської діяльности. Я горджуся нею як хорошим номером свого життя. Я горджуся і всією тою організацією взагалі і кожним її членом зокрема. Я горджуся всіма каторжанами третього лагеру. Вони мужньо і стійко боролись за свою гідність і життя, строго притримуючись високогуманних людяних норм.
20 листопада 1957 року у мене на квартирі було проведено обшук і забрано всі мої рукописи, а 21 мені пред'явили ордер на арешт. Ордер був виготовлений Волинським обласним КҐБ і підписаний волинським прокурором ще в червні місяці 1957 року. П'ять місяців плянували, поки зважились на цей безглуздий і злочинний крок, але все ж таки зважились.
21 листопада мою справу передали слідчому обласного КҐБ Дніпропетровської области капітану Морозу. Мороз — це здоровий, високий, плечистий, з грубими рисами обличчя, мужчина. Як пізніше виявилось, то, мабуть, тільки завдяки тим його зовнішнім ознакам йому і поручили ту «роботу», бо більше в нього не було жодних даних на цю посаду. Ерудиція нижче середньої, грубий, тупий і обмежений у всіх відношеннях.
Під вечір мене спустили в підвал, у внутрішню тюрму КҐБ. У тюрмі, згідно закону, на основі ордера мене приняли, заповнили формуляр, відпечатали пальці і впустили в камеру.
І знову тюрма. Знову залізні ґрати у вікнах, замки на дверях, бездушний і холодний погляд наглядачів, тюремна баланда і тюремний режим. У ті часи, коли я займався політичною діяльністю, коли я займався підпільними організаційними справами, то тоді я готовив себе на найжорстокіші евентуальності, тоді я все зустрічав спокійно, як належно, а ось цим разом все вийшло по-іншому. Я не займався ніякою діяльністю, я наставив було себе на мирне, спокійне життя трудівника-чорнороба, а тут вдруге знову арешт і знову тюрма. Отже і тому для мене був це дуже тяжкий удар. А тим разом ті ґрати, замки і холодна бездушність наглядачів пригнічували мене незрівняно сильніше від усього пережитого мною. Мені було дуже, дуже обидно. А інколи все це мені видавалося грубим жартом, і тоді я ще чомусь не міг повірити в те, що оце так зовсім ні за що могли арештувати і судити. Для мене тоді ще все це було просто немислиме.
Довго я ходив по камері від дверей до вікна і, мов очманілий, роздумував про це, чи це жарт, чи дійсність, але на превеликий жаль, це була дійсність, сама справжнісінька дійсність, так як дійсними були ґрати, замки і жорстоко холодний погляд наглядача. У тяжких кошмарних роздумах я заснув і уві сні бачив кошмарні сни. Пробудившись вранці, я почував себе на волі, але як тільки зиркнув на вікно і двері, то в ту ж мить мене немов би гострим ножем пронизало. Ті страшні символи жорстокости і ганьби роду людського ще ніколи не були для мене настільки пронизливі і вимовні, як тим разом.
Після провірки і сніданку мене викликали на допит. Забряжчали ключі. Заскреготав замок. Відкрилися двері. Я вийшов. Два наглядачі схопили мене під руки і повели на другий поверх. У маленькому кабінеті за письмовим столом сидів слідчий Мороз. Цей тісний кабінет дуже сильно підкреслював об'ємну комплексію слідчого. У своєму кабінеті він виглядав справжнім велетнем.