За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Я не сумніваюся в цьому, але у війну і ви нічим не ґарантовані і взагалі убивства смакують тільки нелюди, садисти, — відповів я.

— Ех шкода, що ти мені не попався хоча на десять років раніше. Взять би тебе у два шомполи, то тоді б ти по-іншому заговорив, — із жалем у душі і тугою за старими порядками сказав Свердлов.

Після тієї нашої перебранки з Свердловим піднявся майор Гура і, підійшовши до мене, сказав:

— Ми стараємося тебе спасти, вирвати з того спруту, який тебе засмоктує, а ти вперся як віл і сам собі петлю на шию закидуєш. Що, коли було, то було, але як уже попався сюди, то тут треба викладати сюди, от сюди на стіл усе, зрозуміло?!

— Я не знав про те, що ви арештовуєте людей для того, щоб їх рятувати, а вони безталанні, відмовляються від вашої добродійности.

— Ви ще не арештовані, у вас є час ще подумати над тим, щоб більше не бути арештованим. Все у ваших руках, все залежить тільки від вас, — лагідно сказав Свердлов.

— Завтра ви маєте повернутися додому з шифером і ніхто ніколи навіть і не знатиме про те, що ви у нас були, а через декілька місяців зможете зайняти посаду управляючого вашого відділення радгоспу, — додав Гура.

— Це знову натяк на підлість?!

— Якщо ми пропонуємо вам службу, на якій ви зможете принести найбільшу користь для свого народу, то це не є натяк на якусь там підлість, — сказав Свердлов.

— Ті, що весь час розмовляли з людьми шомполами, говорити про добро народу не мають права, це лицемірство, — відповів я.

— Ми розмовляли шомполами з бандитами, не з людьми! — закричав Свердлов.

— Ваше визначення хто бандит, а хто не бандит, для мене не має ніякого значення.

— Добре. Зараз уже чотири години ранку, у вісім зустрінемося знову. Бажаю вам до восьмої години порозумнішати, — сказав Свердлов.

— Підем, — кивнувши головою, сказав Гура.

У кабінеті майора Гури двоє молодих хлопців грали в шахмати. На появу Гури вони в одну мить підірвалися на струнко. Гура рукою дав знак. Вони посідали на свої місця і пильно подивилися на мене.

— Оце тут на дивані ви, Лаврентійовичу, відпочивайте. Надіюсь, вам ці хлопці заважати не будуть, — сказав Гура і вийшов. «Хлопці» продовжували грати в шахмати, а я дрімав.

У вісім годин знову появився майор Гура і, привітавшись, увічливо запитав:

— Що вам, Лаврентійовичу, принести на сніданок?

— Я хочу тільки пити. Принесіть чаю.

Мені принесли дві склянки чаю, хліба, ковбаси і масла. Після сніданку мене покликали в той же самий сусідній кабінет. Там на мене ждав уже Свердлов.

— Як же спалося, Даниле Лаврентійовичу? Ви вже поснідали?

— Так, поснідав.

— Надіюсь, що ви, Лаврентійовичу, вже порозумнішали, — сказав Свердлов.

— Це не суттєво і не серйозно ви починаєте. Ми мислимо зовсім іншими категоріями, те, що по-вашому називається розумним і добрим, то по-мойому — дурним і підлим.