Першому гравцеві приготуватися
- Автор: Клайн Эрнест
- Серия: Першому гравцеві приготуватися #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 9789669484826
- Переводчик: Зоряна Крижанович
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Першому гравцеві приготуватися». Краткое содержание книги:
— Більш-менш, так. Такий план.
— Ти справді думаєш, що всі просто прийдуть і допоможуть нам боротись з «шістками»? — не вгавала вона. — Просто так?
— Так, — сказав я. — Справді думаю.
Ейч кивнув.
— Він має рацію. Ніхто не хоче, щоб «шістки» виграли змагання. І вони точно не хочуть, щоб «ІОІ» взяла під контроль ОАЗу. Люди вхопляться за шанс допомогти побороти «шісток». І який мисливець упустить шанс битися у такій епічній, історичній битві?
— Але хіба клани не подумають, що ми просто намагаємося маніпулювати ними? — сказав Шото. — Щоб ми самі змогли досягти воріт?
— Звичайно, — сказав я. — Але більшість з них вже опустили руки. Всім відомо, що кінець Полювання близько. Невже ти не думаєш, що більшість людей воліли б бачити переможцем одного з нас, а не Сорренто і «шісток»?
Арт3міда на секунду задумалась.
— Маєш рацію. Цей мейл може спрацювати.
— Зі, — сказав Ейч, поплескуючи мене по спині, — ти злий підлий геній! Після відправлення листів ЗМІ збожеволіють! Вістка поширюватиметься, наче дикий вогонь. До цього часу завтра кожен аватар в ОАЗі прямуватиме до Хтонії.
— Сподіваюся на це, — сказав я.
— О, добре, вони з’являться, гаразд, — сказала Арт3міда. — Але скільки з них насправді битимуться, як тільки побачать, проти кого ми? Більшість з них, мабуть, розкладе шезлонги, їстиме попкорн і дивитиметься, як нас убивають.
— Таке теж можливо, — сказав я. — Але клани нам точно допоможуть. Їм нічого втрачати. І нам не потрібно перемогти всю армію «шісток». Ми просто повинні пробитися крізь неї, потрапити в замок і дістатися до воріт.
— Троє з нас повинні дістатися до воріт, — сказав Ейч. — Якщо всередині опиниться тільки один або двоє з нас — все пропало.
— Правильно, — сказав я. — Тому ми всі повинні надзвичайно постаритись, щоб нас не вбили.
Арт3міда і Ейч нервово засміялися. Шото тільки похитав головою.
— Навіть якщо ми відчинимо ворота, потрібно буде ще їх пройти, — сказав він. — І це точно буде складніше ніж з першими двома.
— Подумаємо про це пізніше, — сказав я. — Після того, як відкриємо їх.
— Добре, — сказав Шото. — Зробімо це.
— Я з вами, — сказав Ейч.
— Ви справді збираєтесь це зробити? — запитала Арт3міда.
— Маєш кращу ідею, сестро? — запитав Ейч.
Вона знизала плечима.
— Ні.
— Ну то добре, — сказав Ейч. — Вирішено.
Я закрив повідомлення.
— Я надішлю кожному з вас копію цього повідомлення, — сказав я. — Відправите його сьогодні ввечері всім у вашому списку контактів. Опублікуйте на своїх блоґах. Транслюйте на каналах. У нас є на все тридцять шість годин. Цього має бути достатньо, щоб кожен зібрався і направив свого аватара до Хтонії.
— Як тільки «шістки» дізнаються, вони почнуть готуватися до нападу — сказала Арт3міда. — Вони намагатимуться зупинити всі спроби.
— Або просто посміються, — сказав я. — Вони думають, що їхній щит неприступний.
— Так і є, — сказала Арт3міда. — Сподіваюся, ти дійсно зможеш його знести.
— Не хвилюйся.
— Чому б мені хвилюватися? — вибухнула Арт3міда. — Може ти забув, але я бездомна і переховуюсь! Я зараз авторизувалася з громадського терміналу в аеропорті, оплачую з’єднання похвилинно. Я не можу вести війну звідси, не кажучи вже про проходження Третіх воріт. Мені нема куди йти.
Шото кивнув.
— Я теж не думаю, що можу залишитися там, де є. Я знімаю кабінку в манга-кафе в Осаці. Тут не багато приватності. І не думаю, що мені безпечно тут залишитися, якщо мене шукають агенти «шісток».
Арт3міда подивилася на мене.
— Маєш пропозиції?
— Не хочу вас розчаровувати, друзі, але я теж бездомний і сиджу з публічного терміналу, — сказав я. — Я переховуюся від «шісток» вже протягом року, пам’ятаєте?
— У мене є будинок на колесах, — сказав Ейч. — Ласкаво прошу до мене. Але не думаю, що зможу за тридцять шість годин потрапити в Колумбус, Ванкувер і Японію.
— Думаю, я можу допомогти вам, — сказав глибокий голос.
Ми всі підстрибнули і обернулися якраз вчасно, щоб побачити, як прямо позаду нас з’явився високий сивий аватар. Це був Великий і Могутній Оґ, аватар Оґдена Морроу. І він не матеріалізувався повільно, як зазвичай аватар робив при вході в чат-кімнату. Він просто виник, наче був тут весь час і тільки тепер вирішив зробитися видимим.
— Хто-небудь бував у штаті Орегон? — сказав він. — Тут дуже гарно о цій порі року.