Першому гравцеві приготуватися
- Автор: Клайн Эрнест
- Серия: Першому гравцеві приготуватися #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 9789669484826
- Переводчик: Зоряна Крижанович
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Першому гравцеві приготуватися». Краткое содержание книги:
Ще одне приголомшене мовчання.
— Дякуємо, сер! — нарешті випалив я, опираючись бажанню впасти на коліна і безупину бити поклони.
— Це найменше, що я можу зробити.
— Це неймовірно щедра пропозиція, містере Морроу, — сказав Шото. — Але я живу в Японії.
— Я знаю, Шото, — сказав Оґ. — Я вже орендував для тебе приватний літак. Він очікує в аеропорту Осаки. Якщо надішлеш мені своє місце перебування, я організую лімузин, який підвезе тебе до злітної смуги.
Шото на секунду онімів; тоді низько вклонився.
— Аріґато, Морроу-сан.
— Не хвилюйся, дитино, — він повернувся до Арт3міди. — Панночко, як я розумію, ви зараз в аеропорту Ванкувера? Я і для вас організував подорож. Водій чекає на вас у зоні видачі багажу з табличкою «Бенетар». Він відвезе вас на рейс.
На секунду я подумав, що Арт3міда теж вклониться. Але вона підбігла і обняла Оґа.
— Дякую, Оґ! Дякую, дякую, дякую!
— Прошу, люба, — він збентежено засміявся.
Коли вона нарешті його відпустила, він повернувся до нас з Ейчем.
— Ейч, як я розумію, у тебе є транспорт і ти зараз недалеко від Піттсбурга?
Ейч кивнув.
— Якщо не заперечуєш, чи можеш заїхати в Колумбус і захопити свого друга Парзіваля, а я організую літак, який забере вас обох в аеропорту Колумбуса. Якщо ви, хлопці, не проти спільної поїздки?
— Ні, звучить чудово, — сказав Ейч, поглядаючи на мене скоса. — Дякую, Оґ.
— Так, спасибі, — повторив я. — Ви наш рятівник.
— Сподіваюся на це, — він похмуро посміхнувся, а потім повернувся до всіх. — Безпечної подорожі, кожному з вас. Скоро побачимося.
А тоді він зник, так само швидко, як і з’явився.
— Що ж, чудово, — сказав я, звертаючись до Ейча. — Арт3міда і Шото отримали лімузини, а я повинен їхати в аеропорт з твоєю потворною дупою? В якійсь купі лайна, яку ти називаєш будинком на колесах?
— Це не купа лайна, — відповів Ейч, сміючись. — І ти можеш взяти таксі, мудак.
— Це буде цікаво, — сказав я, крадькома кинувши погляд на Арт3міду. — Ми всі нарешті зустрінемося особисто.
— Це буде велика честь, — сказав Шото. — З нетерпінням чекаю цього.
— Так, — сказала Арт3міда, зустрівшись зі мною поглядом. — Не можу дочекатись.
Після того, як Шото і Арт3міда вийшли, я дав Ейчу свої координати.
— Це мережа «Штепсель». Подзвони мені, коли приїдеш, і я вийду.
— Буде зроблено, — сказав він. — Слухай, я повинен тебе попередити. Я виглядаю зовсім не так, як мій аватар.
— Ну і що? А хто виглядає? Я не такий високий. Або м’язистий. І мій ніс трохи більший…
— Я просто попереджаю. Зустріч зі мною може бути… трохи шокуючою.
— Гаразд. Чому б тобі прямо зараз не сказати, як ти виглядаєш?
— Я вже в дорозі, — сказав він, ігноруючи запитання. — Побачимось через декілька годин, добре?
— Добре. Щасливої дороги, аміґо.
Незважаючи на мої слова Ейчу, думка про особисту зустріч після всіх цих років хвилювала мене більше, ніж я хотів би визнати. Але це було ніщо в порівнянні з хвилюванням, яке я відчував усередині щодо перспективи зустрічі з Арт3мідою, коли ми доберемося до Орегону. Спроба уявити цей момент викликала суміш азарту і принизливого жаху. Яка вона в житті? Може, фото у її файлі насправді підробка? Чи в мене ще є якийсь шанс з нею?
З титанічними зусиллями мені вдалося зосередитися на майбутньому бою.
Вийшовши з Підвалу, я розіслав «Заклик до зброї» як глобальне оголошення для кожного користувача ОАЗи. Знаючи, що більшість з цих повідомлень не пройде через спам-фільтри, я також відправив його на кожен форум мисливців. Тоді зняв коротке відео, де мій аватар читав уголос повідомлення, та встановив його на постійний повтор на своєму каналі.
Слово швидко поширилося. Протягом години наш план штурму замку Анорака був головною новиною на кожному каналі. Він супроводжувався заголовками на кшталт «Мисливці оголосили «шісткам» тотальну війну», «Топ-мисливці звинувачують «ІОІ» у викраденні та вбивстві», чи «Полювання за «яйцем» Галлідея нарешті закінчилося?»
Деякі з каналів новин уже транслювали ролик вбивства Дайто, який я від анонімного джерела надіслав разом з текстом записки Сорренто. Досі «ІОІ» відмовлялася щось коментувати. До цього часу Сорренто мав би дізнатись, що я якимось чином отримав доступ до приватної бази даних «шісток». Якби ж я міг бачити його обличчя, коли він дізнається, як я це зробив — провівши цілий тиждень всього кількома поверхами нижче від його офісу.
Наступні кілька годин я провів одягаючи аватара і готуючись подумки до того, що повинно статися. Коли я вже не тримався на ногах, то вирішив трохи подрімати, поки чекав на прибуття Ейча. Я відключив функцію автоматичного виходу з ОАЗи, вкрився курткою замість ковдри і заснув у тактильному кріслі, стискаючи в одній руці пістолет, який купив раніше того дня.