Першому гравцеві приготуватися

Я стояв і мовчки на неї дивився, чекаючи, коли вона відреагує на мою присутність. Зрештою, вона повернулась і усміхнулася мені. Я одразу впізнав цю чеширську усмішку, яку бачив тисячі разів на обличчі аватара Ейча, під час ночей, які ми провели разом в ОАЗі, розповідаючи погані жарти і дивлячись погані фільми. І не тільки усмішка була знайомою. Я також впізнав її очі і риси обличчя. Не було жодних сумнівів. Молода жінка, яка сиділа переді мною, була моїм найкращим другом — Ейчем.

Мене захлеснула хвиля емоцій. Шок змінився почуттям зради. Як міг він — вона — обдурювати мене всі ці роки? Я відчув збентеження, коли згадав усі підліткові відвертості, якими ділився з Ейчем. Людиною, якій довіряв. Яку думав, що знаю.

Коли я нічого не сказав, її погляд опустився на чоботи і залишився там. Я важко сів на пасажирське сидіння, все ще дивлячись на неї, не знаючи, що й сказати. Вона продовжувала крадькома поглядати на мене; потім нервово відвернулась. Вона все ще тремтіла.

Який би гнів чи зраду я не відчував, вони швидко випаровувалися.

Я не міг стриматись. І розсміявся. Це було не по злому, і я знав, що вона це розуміє, тому що її плечі трохи розслабилися і вона полегшено зітхнула. Потім вона теж почала сміятися. Напівсміх, напівсльози, думаю.

— Ей, Ейч, — сказав я, коли наш сміх затих. — Як справи?

— Все добре, Зі, — сказала вона. — Сонечко і веселка.

Її голос теж був знайомим. Просто не такий глибокий, як в мережі. Весь цей час вона використовувала програму, щоб його змінити.

— Ну,— сказав я. — Гляньте на нас. Ось і ми.

— Так, — відповіла Ейч. — Ось і ми.

Запала незручна мовчанка. Я секунду вагався, не знаючи, що робити. Тоді вирішив керуватися інстинктами, перетнув невеликий простір між нами і обійняв її.

— Приємно бачити тебе, старий друже, — сказав я. — Дякую, що приїхала по мене.

Вона відповіла на обійми.

— Я теж рада тебе бачити, — сказала вона. І вона справді мала це на увазі.

Я відпустив її і відступив назад.

— Господи, Ейч, — сказав я, посміхаючись. — Я знав, що ти щось приховуєш. Але я ніколи не думав…

— Що? — сказала вона, трохи захищаючись. — Ніколи не думав що?

— Що відомий мисливець Ейч, найстрашніший і нещадніший боєць на арені у всій ОАЗі, насправді…

— Товста чорна дівка?

— Я збирався сказати «молода афроамериканка».

Її обличчя потемніло.

— У мене була причина не розказувати, знаєш.

— І я впевнений, що це вагома причина, — відповів я. — Але це дійсно не має значення.

— Не має?

— Звичайно, не має. Ти мій найкращий друг, Ейч. Мій єдиний друг, якщо чесно.

— Але я все одно хотіла б пояснити.