Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Ви, ви хочете присвоїти належну мені винагороду! - верещав Калімеро, вириваючись із рук жандармів.
- Чуєте? У нього справді починається новий припадок. Надіньте на нього гамівну сорочку й заткніть йому квачем рота. Що ж до винагороди, то даю слово, вам не дістанеться й мідяка доти, доки у мене будуть кишені, аби надійно сховати її там.
Так Калімеро опинився в божевільні, де його зачинили в окрему камеру з оббитими повстю стінами.
Упоравшися з Калімеро, начальник жандармів хотів було піти поспати, але в цей час із різних кінців міста стали лунати тривожні дзвінки:
- Алло, поліція? Тут. у нас неподалік нявкає якийсь собака. Мабуть, скажений. Пришліть кого-небудь.
- Алло, поліція? Куди подівалися ваші гицлі? Біля нашого під'їзду уже з півгодини нявчить собака. Якщо його зараз не заберуть, то вранці ніхто з будинку не вийде, щоб не бути покусаним.
Начальник жандармів негайно скликав усіх гицлів, розбив їх на загони, приставив до кожного з них досвідченого жандарма й розіслав по місту ловити «нявкаючих собак». Як усі вже, мабуть, здогадалися, було віддано наказ виловити семеро кошенят тітки Кукурудзи.
Десь за півгодини було схоплено найменшеньке кошеня. Воно так захопилося своїм нявканням, що й не зогле-ділося, як його з усіх боків оточили гицлі. Побачивши довкола себе стільки народу, воно наївно вирішило, що то прийшли його привітати, і занявкало ще ревніше. Один із гицлів наблизився до нього з солоденькою посмішкою, погладив кілька разів по спинці, а потім рвучно схопив за шию і кинув у мішок.
Друге з семи кошенят схопили в той час, коли воно, видершись на сідло кам'яного коня, нявкало, звертаючись до невеличкої компанії котів, що понуро й недовірливо поглядали на нього. Побачивши, що промовця зловили, вони всі дружно завалували, підтримуючи цю гицельську акцію.
Третє кошеня спіймали, коли воно зчепилося з якимсь собакою. [336]
- Ти чого, дурненький, весь час нявкаєш? - спитало кошеня.
- А що ж я повинен робити? Я кіт, тому й нявкаю,- відповів собака.
- Ти, я бачу, зовсім з глузду з'їхав. Невже ти не бачив себе ні разу в дзеркалі? Ти собака і мусиш гавкати. А я кіт - і мені треба нявкати. Ось послухай: няв, няв-ня-а-а-ав!
Отож вони так засперечалися, що аж зчепилися, і гицлі, недовго думаючи, схопили їх обох, але потім собаку відпустили, бо він, за законом, мав право нявкати.
Так само зловили четверте, п'яте і шосте кошеня.
- Тепер зосталося впіймати лише одного собаку,- втішали один одного вкрай стомлені нічною облавою гицлі й жандарми.
Як же вони здивувалися, коли після кількох годин пошуків наткнулися не на одного, а на двох нявкаючих котів.
- їх стає більше,- зауважив один із жандармів.
- Це вже, видно, пошесть пішла,- додав гицель.
З останніх двох котів один був сьомим кошеням тітки Кукурудзи, а другий виявився усього-на-всього собакою Дружком, про якого ми вже згадували в одному з перших розділів. Добре помізкувавши, він дійшов висновку, що Шкандибчик, мабуть-таки, не дуже помилявся, коли порадив йому нявкати. Він скористався його порадою, а потім, навіть усупереч своєму бажанню, не міг уже більше гавкати.
Дружок дав себе зловити відразу. А от сьоме кошеня, найстарше з усієї компанії, виявилося найспритнішим: воно видерлося на дерево і довгенько там розважалося, виконуючи найкращі арії з котячого репертуару і викликаючи лють у своїх переслідувачів.
На цей незвичайний концерт збіглася велика юрма людей, і вони, як це часто трапляється, розділилися на два табори. Одні з них - благомисні громадяни - підтримували жандармів і закликали їх якомога швидше покласти край цьому неподобству. Інші - жартуни, а може, й не тільки жартуни - вболівали за кошеня і підбадьорювали його, вигукуючи:
- Няв! Няв! [337]
Зібралося на це видовище й чимало котів, які заходилися гавкати на сміливця трохи від заздрощів, трохи від злості. Час від часу деякі з них, передумавши, теж починали нявкати. Гицлі відразу ж хапали їх і кидали у свої мішки.
Щоб змусити вперте кошеня злізти на землю, жандармам довелося викликати пожежників і підпалити дерево. Отож юрба змогла потішитися ще й видовищем невеличкої пожежі, і всі вдоволені розійшлися по домівках.