Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Тепер ви знаєте, що принц Евіллану все ще наш ворог. Ніколи не правитиме цим королівством така підступна людина! Це мій син, і я люблю його, але він -негідник. Горе прийшло б до цієї країни, якби він став її королем!
«То он воно що», — подумав Тіурі. Він перевів погляд з короля на людей у залі. На їхніх обличчях читалися жах, обурення й відраза. Тіурі знову поглянув на короля і зрозумів, що той не лише розгніваний, а ще більш — засмучений.
Король Унавен продовжував говорити:
— Тепер ми знаємо про його намір, і він ніколи не зможе здійснити свого підступного плану. Невдовзі і він дізнається, якщо ще не знає, що нам усе відомо. Він убив двох моїх лицарів, аби зберегти свої плани в таємниці. Що стало з іншими — лицарями Аргоратом, Марсином та Даровіном, — нам досі невідомо, тільки б не найгірше. Проте, панове, тепер ми знаємо достатньо. План правителя Евіллану провалився — він уже не пропонуватиме нам миру. Гадаю, тепер спробує узяти силою те, чого не спромігся і вже ніколи не спроможеться отримати хитрістю. Переконаний, що тепер він знову візьметься за зброю. Тож слід готуватися до оборони.
Мені довелося повідомити вам надто прикрі новини, — завершив король, — але є й одна добра: ми знаємо, де криється небезпека. Й усі будемо боротися за потреби. Чи готові ви до цього?
Усі лицарі разом вихопили з піхов свої мечі — і зала раптом перетворилася на ліс блискучих клинків: так вони вшанували свого короля.
Потім почалось обговорення підготовки до захисту країни, і Тіурі з Паккі вже не було серед присутніх — це їх не стосувалося.
Юнаки залишили палац і вирушили містом.Трохи згодом вони стояли на одному з мостів через Білу річку й обговорювали почуте. Потім замовкли й у задумі дивилися на прозору воду.
Тіурі думав про зброєносця, який приїхав у королівство Унавена зі звісткою про лицаря Андомара. Здавалося дивним, що він не єдиний, хто отримав таке саме завдання, що і в того були схожі страхи, що й він так само радів виконаному обов’язку. Чи знайшов він собі такого ж вірного друга? Тіурі повернувся до Пак-кі. Той вдивлявся кудись на захід, за течією річки.
— Десь там має бути море, — промовив він. — Я й справді хотів би туди попливти.
— І я теж, якби в нас був час.
Щойно вимовивши це, Тіурі зрозумів, що часу в нього геть немає. І залишатися тут довше не можна: король Дагонат чекає на нього. Наразі не залишилося нічого, що його затримувало б. Доручення виконане.
— Якби в нас був час. — повторив він. — Та я мушу повернутися до короля Дагоната.
— Розумію. Коли хочеш виїхати?
— Якомога швидше, якщо це можливо. Завтра.
— Гаразд. Тоді завтра.
— Чи ти хочеш трохи затриматися?
— Я їду з тобою, — відказав Паккі.
Вони помовчали. Тоді Паккі запитав:
— Тобі хочеться повернутися?
— І так і ні. Я б не відмовився побути тут ще трохи, щоб усе краще роздивитися, проте й додому вже кортить. Дурня, правда?
— Ні, — заперечив Паккі. — Я відчуваю те саме. Одна моя частина хоче залишитися тут, а інша прагне назад в гори.
— Мені здається, що королівство Дагоната страшенно далеко, — продовжував Тіурі задумливо. — Інколи я відчуваю, що там за час моєї відсутності все змінилося.
Власне, відтоді як він вирушив у дорогу, минуло навіть менше місяця. А скільки всього сталося за цей час.
Паккі помахав рукою:
— Прощавай, Унавенстадте.
— Ні, скажемо: «До побачення!» Я точно знаю, ми сюди ще не раз приїдемо.
Юнаки повернулися до палацу. Зустріч завершилася, і в одній із зал вони побачили Тирилло в оточенні лицарів і зброєносців.
— Так, Тирилло! — вигукнув один із лицарів. — Зараз ти нам давав урок, бо ми наважилися на великі справи, та я чув, що ти також маєш намір виступити разом із військом, щойно почнуться битви.
— Певна річ, — відповів блазень. — Мусить же хтось за вами доглянути!
— Яку ж зброю ти візьмеш із собою, Тирилло? — трохи насмішкувато запитав другий.
— Свого блазенського патичка, щоб бити нас по пальцях, — мовив Марвен з Ідуни, — і своє блазенське базікання для підтримання нашого бойового духу.
Хоча він і сказав це насмішкувато, та було зрозуміло, що мав на увазі серйозні речі.
— Так, — погодився з ним другий лицар, — Тирилло має бути з нами, коли ми станемо на герць зі злом.
— Добре сказано, лицарю, — зауважив блазень. — Лише пам’ятайте: те, що ви стаєте на двобій зі злом, не робить вас самих кращими! Добро і зло — вороги, але вони можуть бути поруч. Взяти хоча б нашого кронпринца й правителя Евіллану, вони — брати, сини одного батька.