Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Тут він помітив Тіурі й Паккі й сам себе увірвав:
— А ось і наші друзі. Ви вже почуваєтеся в нашому місті як удома?
— Так, Тирилло, — відповів Тіурі.
— І нині тобі знову, на жаль, пора в дорогу.
— Так, — кивнув Тіурі. Він більше не дивувався, що блазень читає його думки. — Чи можемо ми сьогодні поговорити з королем?
— Ходімо до нього. Він має трохи часу.
Хлопці рушили слідом за Тирилло, і Тіурі подумав: «Тепер я ще краще розумію, чому він носить іскристого персня. Не лише тому, що мудрий та життєрадісний, а й через те, що вміє утримувати лицарів від марнославства».
Друзі повідомили королю Унавену, що вирішили їхати якнайшвидше.
— Ви маєте рацію, — мовив король. — Ви піддані короля Дагоната. Тепер, Тіурі, коли ти виконав доручення
й дотримав присяги, маєш усе розповісти своєму королю. І цього разу ти будем моїм вісником. Я передам тобою листа для короля Дагоната. Не лякайся: це, звісно, важливе послання, але з ним не пов’язана жодна небезпека.
Тіурі усміхнувся:
— Радий служити, Ваша Величносте.
— А ти, Паккі, — запитав король, — як далеко йдеш зі своїм другом? До Великих гір?
— Н-ні, Ваша Величносте. Ми вирішили, що я піду з ним до Дагонатбурга.
— Але ви ж ітимете тією самою дорогою, що й прийшли, повз відлюдника Менауреса, правда? Вітайте його від мене.
— Ви з ним знайомі, Ваша Величносте? — здивувався Паккі.
— Я знаю його, — король доброзичливо подивився на юнаків і продовжив: — Шкода, що вам уже час іти, але ми не прощаємося, бо я сподіваюся й очікуватиму знову побачити вас тут. Хоча ваш дім у королівстві Да-гоната і служити ви будете своєму королю, вашу долю тепер назавжди поєднано з моїм королівством.
Частина восьма. Назад до Дагонатбурга
1. З Унавенстадта до Данґрії
Вранці друзі залишили Унавенстадт. Вони попрощалися з королем, з усіма, з ким встигли познайомитися, і попрямували назустріч сонцю, на схід. Небо попереду було забарвлене пурпуровими, рожевими й золотистими відтінками, юнаки їхали повільно, роздивляючись місто, часто оглядалися, мріючи про те, як знову повернуться сюди. Вкотре озирнувшись і вже нічого не побачивши, вони підострожили коней і помчали геть. Що далі вони віддалялися від міста, то чимдужче мчали.
— Тепер я хочу якомога швидше додому, — зізнався Паккі.
Тіурі відчував те саме. Юнаки їхали швидко, хоча подеколи й сумували по «найкрасивішому місту у світі».
Першу ніч вони провели просто неба, другу — у замку Білого Місяця. Наступного дня перетинали Місячні пагорби, і цього разу вже при сонячному світлі, а вже пізно ввечері дісталися Інґевелла, де повернули коней трактирникові «Першої ночі».
Трактирник пообіцяв дати хлопцям свіжих коней, щоб доїхати до переправи, і приймав їх, як особистих друзів намісника й важливих посланців короля.
Тепер у трактирі зібралося багато селян, і зійшлися вони не просто побалакати, а обговорити жахливі новини, які нещодавно досягли цих місць і вразили всіх. Особливо приголомшила їх загибель лицаря Андомара.
Тіурі й Паккі у розмови не втручалися, допоки трактирник не обмовився гостям, що юнаки щойно прибули з Унавестадта. Тут хлопців засипали запитаннями. Чи правда те, що правитель Евіллану власноруч убив лицаря Андомара? І чи насправді Едвінем Форестеррський зазнав поразки? І які останні новини в місті? І чи бачили вони короля? І чи говорив він, що буде війна? І невже кронпринц справді хоче викликати брата на двобій?
Прощаючись, король Унавен сказав друзям, що тепер їм більше нічого не треба втаємничувати. Тому Ті-урі й Паккі відповідали на всі запитання якнайдоклад-ніше, лише, не змовляючись, утрималися від розповіді про свою роль у цих подіях.
Коли на ранок хлопці вийшли на вулицю, трактирник уже чекав їх з кіньми; вони побачили, як уздовж озера в напрямку трактиру рухалася невелика кінна процесія. Незабаром вершники порівнялися з трактиром, і всі, хто стояв при дорозі, шанобливо вклонилися. Вершник, що їхав попереду, на вигляд був не старший за Тіурі; він був сумним і зосередженим водночас, його манера триматися була сповнена мужності й гідності. Юнак був одягнений у все сіре, і це вказувало на те, що він у жалобі, зброї при ньому не було. Його супроводжувало декілька воїнів.
— Лицар Андомар з Інґевелла, — сказав трактирник, коли маленька процесія проїхала на захід.
— Лицар Андомар? — здивувався Тіурі.
— Його син, — пояснив трактирник. — Він носить ім’я батька і схожий на нього. Він їде до Унавенстадта. Я гадаю, що король посвятить його в лицарі, і незабаром новий лицар Андомар керуватиме Інґевеллом. Тож бачите: коли хтось гине, на його місце завжди заступає інший.