Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Тіурі розгубився, він був спантеличений і не знав, що сказати. Найгірше було те, що слова Кобри, здавалося, мали сенс. Зрештою, він досі нічого не знав про зміст листа.
— Вам прикро визнавати свою поразку! — зненацька голосно промовив Паккі. — Звісно ж, лист був важливим. Бо чому ж тоді ви весь час гналися за нами й докладали таких зусиль, намагаючись нам завадити?
Кобра перестав сміятися й приголомшено вирячився на нього. Тіурі хотів обійняти друга. Паккі мав рацію! І до того ж. він знову згадав слова Тирилло: не сам лист для нього був найважливішим, а те, що він дотримав присяги, даної лицареві Едвінему.
Кобра знову розлютився.
— О, так-так. Ич! Я також виконував наказ свого сеньйора, Чорного Лицаря з Червоним Щитом.
І тут його перебив суддя:
— Хто такий Чорний Лицар з Червоним Щитом? -запитав він.
Обличчя Кобри спотворилося в кривій посмішці.
— Хто? Не знаю. Та якби й знав, не сказав би. Але ви його ще зустрінете, коли лицарі з чорними й червоними щитами прийдуть сюди, щоб захопити цю країну.
— Це надумана зла й безглузда заява, — закарбував суддя.
— Не безглузда, — відгукнувся Кобра. — Зла — так. Я злий! — Він знову звернувся до хлопців: — Так, я не виконав наказу. Хоча мусив упоратися з вами, адже я сильніший за вас! Так. Хто ви такі? Зброєносець, який забув про свої обов’язки й утік з церкви в ніч перед посвятою в лицарі, й пастушок, ні до чого не здатний — лише дряпатися по горах. Не знаю, як вам вдалося вислизнути від Ярро; цей зрадник, певно, і видав вам моє ім’я. Чорти б його забрали! Я так і думав, Тіурі, що йому з тобою не впоратись. Нікчема, він гадав, що спритніший за мене. Тому я сам перебрався через гори, уздовж Першої Великої Дороги, й послав поштових голубів до мого друга, бурмистра Данґрії. Він повинен був затримати вас у в’язниці до мого прибуття. Та коли я прийшов, ви встигли вже накивати п’ятами, розбуркавши перед тим усю Дан-ґрію. Що ж, так завжди буває, коли покладаєшся на інших. Але решту я зробив сам. Я бачив, стоячи на мосту через Райдужну річку, як намісник посадив вас до в’язниці. Щоправда, потім я погнався не за тим посланцем, але й тут ще не програв!
Друзі дивилися на нього з відразою.
— Я мусив вас наздогнати, — продовжував Кобра все поспішніше. — Я хитріший від вас усіх разом узятих! Це я під виглядом пастуха примчав нібито на коні вбивці, я був посланцем, який приніс лицарю Івейну звістку, що вбивцю спіймано! І те, чого домагався, трапилося: ваші супутники, дурні служки королівського намісника, повернули назад, залишили вас самих, без захисту. Це й був мій намір: ви були самотні й незахищені. Я подався за вами, але, от прокляття, мені не щастило. Повсюди були люди, та я й не хотів убивати вас серед білого дня. А потім ви ночували в селянина, який зачинив двері в мене перед носом, а пес його гавкав на мене, аж заходився. Та ні, я не втратив надії. Я поїхав вперед, обігнав вас і, очікуючи, вирядився старим жебраком. Це мало спрацювати. Я сильніший за вас, бо вам стало шкода бідного старого злидаря, і в цьому — ваша слабкість! — Він сплюнув і завершив: — Тепер ти вже знаєш усе, що хотів. Та попереджаю — не дери занадто кирпу, не вважай себе сильнішим та кращим за інших! Не завжди й тобі щаститиме. Й останнє, що хочу сказати тобі, Тіурі, син Тіурі! Чи знаєш ти, як нашкодив собі, коли покинув церкву і втратив шанс стати лицарем? Можливо, ти думаєш, що король Унавен висвятить тебе в лицарі? Та це ж не твоя країна, Уна-вен — не твій король. Сподіваюся, король Дагонат вчинить з тобою так, як ти на те заслуговуєш, і ти ніколи не носитимеш меч і щит!
— Замовкни! — вигукнув суддя. — Годі!
Він наказав солдатам вивести Кобру і звернувся до юнаків:
— Його буде покарано по заслузі. Не думайте більше про нього. Дякую за допомогу, можете йти.
Тіурі полегшено зітхнув, щойно вони знову опинилися на вулиці.
— Хух! — видихнув Паккі. — Який негідник! Я справді не хочу більше про нього думати.
Та Тіурі засумнівався, чи зможе він будь-коли забути ті ядучі слова і злостивий погляд Кобри.
8. Мечі й персні
На вулиці хлопці насилу пробилися до Тирилло. Оточений юрмою, він стояв посеред площі і співав, його голова й руки були весь час у русі, тож бубонці на його ковпаку й пальчатках мелодійно дзеленчали в ритм пісні. Він побачив юнаків і підійшов до них.
— Не йди, Тирилло! — закликали люди. — Заспівай ще!
— Не зараз. Маю відвести до палацу цих юнаків, і на мене чекає король.
Тепер усі подивилися на хлопців.
— А хто вони такі?
— Вони прийшли з королівства Дагоната й могли б вам розповісти багато цікавого. Але не зараз, бо йдуть зі мною.