Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Неначе нікуди й не ходили, — зауважив Паккі, стоячи навпроти ратуші.
— Проте багато що звідтоді змінилося, — промовив голос позаду.
Звісно, це був Ірувен. Він дружньо їм усміхнувся і продовжив:
— Багато чого змінилося! Магістра Дирвіна обрали бурмистром. Щойно ми отримаємо офіційну згоду короля, відбудеться урочиста посвята. — Він обійняв хлопців за плечі і довірливо додав: — Спершу вони спитали, чи не хочу я стати бурмистром. Та я не відчуваю покликання до цієї справи. Ліпше, як завжди, залюбки буду вештатися містом, даючи волю очам та вухам, спостерігаючи й прислухаючись. І магістр Дир-він, поза всяким сумнівом, теж буде хорошим бурмистром. Утім, я навіть не розпитав про вашу подорож. Та в будь-якому разі по тобі видно, що завдання вико-нано успішно. Цікаво буде вас послухати. — Він вказав у бік ратуші: — Можливо, для початку бажаєте засвідчити свою повагу магістрові Дирвіну? Він, зрештою, наш бурмистер.
— Так, — кивнув Тіурі, — король Унавен просив нас переказати вітання магістрові Дирвіну й розповісти йому новини.
— Ми вже знаємо про загибель лицарів і нашого бідолашного писаря. Посланці зі столиці вже проїздили тут. Та ми все-таки раді свіжим новинам. Я завжди казав, що Евіллан наш ворог, попри мирні пропозиції.
Ірувен супроводив юнаків до сходів ратуші:
— Чи не зайдете опісля до «Білого лебедя»? Ардок теж туди прийде, він сьогодні в місті, буде цілком доречно. Окрім того, я притягнув туди ваші дорожні торби, які ви минулого разу залишили в бурмистра. Піду-но передусім попереджу трактирника про ваше прибуття. До зустрічі!
Тож після візиту до магістра Дирвіна друзі так і зробили, як прохав Ірувен, і подалися до «Білого лебедя». Ірувен, а також Ардок, Долвен та інші знайомі уже чекали на друзів там; вони разом поїли й обмінялися новинами. Вийшло дуже вдало, що Ардок опинився в місті: він запропонував хлопцям довезти їх наступного ранку до своєї господи, що під тінню Великих гір.
2. Із Данґрії до Менауреса
Отже, наступного ранку хлопці виїхали разом з Ардоком, і зараз вони сиділи поруч.
— Це правда, що буде війна з Евілланом? — запитав Паккі, озираючись на всі боки.
— Ми далеко від Евіллану, — відповів Ардок, — тому, можливо, тільки через деякий час щось дізнаємося. На півдні, певно, знову почнуться набіги. Та навіть якщо солдати Евіллану спробують напасти на нашу країну, далі Райдужної річки їм не пройти, допоки там є наміс-ники короля. До Данґрії їм також зась. Місто й раніше переживало чимало облог і тепер витримає, якщо знадобиться. Внутрішніх зрадників міста, на щастя, викрили, а новий бурмистер — людина мужня й надійна.
— Він поглянув на хлопців, хитаючи головою: — Я тоді й подумати не міг, коли ви минулого разу зі мною їхали. Пам’ятаєте, я сказав вам: «Самі тут про все дізнаєтеся?» Ви вже тоді знали те, чого я й не уявляв собі.
— Ну, — відказав Паккі, — тоді ми також небагато чого знали. Нам ще чимало про що належало дізнатися.
— Але все-таки ви відіграли важливу роль в останніх подіях. Ви принесли звістку про зрадництво Евіллану.
Паккі дивився на гори, які поволі наближалися.
— Завтра чи післязавтра будемо там, — порадів він.
— Не можу повірити! Я зніму з себе цей кільчастий панцир — так, Тіурі? Ми їх досхочу поносили. І мечі. Ніколи раніше не носив я меча на поясі, піднімаючись у гори!
— Сподіваюся, ти все-таки не викинеш свого меча, -припустив Тіурі.
— О ні, ніколи!
— Це було б ганьбою, — підтвердив Ардок. — Багато хто з лицарів позаздрив би такому мечу. — Згодом він вказав батогом у далечінь: — Онде мою садибу вже видно. Ви неодмінно переночуєте в нас. Познайомитеся з моїми дітьми та онуками. У мене велика родина, і це дуже приємно.
Хлопці із задоволенням прийняли запрошення.
Вранці вони попрощалися з тими, з ким познайомилися останнім часом біля підніжжя Великих гір, і почали своє сходження на гору.
— Тепер я знову в знайомих місцях, — сказав Пак-кі наступного дня, коли юнаки проминули Філамен. -Мандрівка була пречудова, проте саме тут я почуваюся вдома.
Хлопці, звісно ж, знову зайшли до Таккі та Елії, які прийняли їх сердечно, але трохи розгублено.
— Дивина! — мовив Таккі. — Де ж це ти був, Пак-кі, і що робив, що повертаєшся з мечем на поясі, наче справжній лицар?
— Та ніякий я не лицар, — засміявся Паккі. — Мій товариш — лицар, це правда.
Тіурі похитав головою й пробурмотів:
— Поки ще ні, Паккі.
— У вас такий вигляд, начебто ви ціле життя прожили, — зауважив Таккі. — Сподіваюся, вам є що розповісти. Питаю це, головним чином, заради Елії, їй буде особливо цікаво вас послухати.