Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Того вечора він засидівся допізна.
Чи мені так здавалося, чи він справді був ніжніший до Катерини і якийсь ніби уважніший до мами.
У всякому разі, того вечора, перший раз після відходу татка, в нашому домі повіяв лагідний, доброзичливий настрій. Гомоніли інтимно, півшепотом, доктор був настільки ввічливий, що вислухував до кінця думки інших, а мама, чи то забулась, чи просто підсвідомо, навіть усміхнулась раз чи два.
І коли ми всі сиділи в їдальні під великим жовтогарячим абажуром, при святковій порцеляні, маючи за своїми спинами старі буфети з кришталями та сріблом, зогріті сімейним настроєм і чаєм, створювалося таке враження, ніби в машині нашого дому нічого не попсувалось, ніби все тут по-давньому.
І тоді, тієї хвилини, ще більш недійсною здавалась мені смерть татка.
Потім, не умовляючись, ми почали зникати одна за одною з їдальні.
Ні Катерина, ні доктор, хоч би для чемності, не затримували нікого з нас.
Нелю я застала вже в ліжку. Лежала під одним простирадлом по саме підборіддя і, здавалося, чекала на мене.
— Мама пішла вже до себе?
— Так…
Чи про це хотіла вона мене спитати? Мабуть, ні. По хвилині Неля повернулась набік, уже на сон, і тоді запитала з незадоволенням в голосі:
— Пощо ти говориш про той Грац, коли знаєш, що це неможлива річ?
— Чому неможлива річ? — відповіла я запитанням не Нелі, а самій собі.
Думка, що на світі справді існують такі можливості і що я, Слава Річинська, можу користуватись ними, виникла в мені вперше, мов чудесне відкриття!
Безперечно, я й до того часу знала, що на світі існує багато молодих людей, які власними силами утримуються на студіях. По щирості, той життєвий героїзм не будив у мене пошани до себе. В моїх очах були то хирляві, в дешевих цайгових[113] убраннях, з брудними нігтями і зародками туберкульозу в легенях хлопці. Жалюгідний елемент, який двічі чи тричі на рік нагадував про себе суспільству збіркою на бідних студентів. Ну навіть у фантазії ніколи не спадала мені охота належати до них.
В моїй уяві (можливо, під впливом розповідей стрийка Нестора про його студентські часи) студентське життя було барвистою авантюрою з шиночками, театром, субретками[114] з опери, сутичками з поліцією і казковим марнотратством.
І тільки в ту хвилину, коли Неля засинала, пересунувся (інакше не можу того назвати) в моєму мозку якийсь механізм, і я, несподівано для себе, побачила цей клаптик життя в зовсім іншому світлі.
Пробі! Сотні, тисячі молодих хлопців і дівчат, засмаглих, мускулистих, зухвалих, марширують, манять мене помахами рук, кличуть за собою, і я відчуваю, що неспроможна опиратись ритмові їх кроку.
До біса! Яке кому діло, з чого пошито їх одяги та скільки разів на день вони їдять, коли вони — ті, що здобувають.
Геть з дороги, всі нерішучі, всі хиткі, всі кволі і забобонні! Місця й простору для тих, що здобувають!..
Вночі снилося мені, що я в чужому портовому місті, в якомусь чудернацькому підвалі торгую в'яленою рибою.
Оля так пояснила мені сон:
— Якби риба була жива і в чистій воді, то тебе чекало б велике щастя… А в'ялена… будеш мати якусь невдачу в житті…
Сміятися мені хочеться з невдач і в'ялених риб тепер, коли на моєму небі розквітають такі прекрасні можливості.
За два місяці буду студенткою у незнайомому місті і, може, справді їстиму рибу… собі на здоров'я!
У нас дома говориться про те, що піднаймач витрачає забагато електрики.
— Можна йому сказати, щоб доплачував ще два злоті місячно за електрику, — розсудливо зауважує Оля.
— Але ж це неможлива річ! — в один голос заперечили Катерина і Зоня. — Гарне свідоцтво виставили б ми собі тим! Теж щось!
— В такому разі, пощо про це стільки дебатувати?
Скільки разів не прокинуся вночі, завжди бачу вузький жовтий пружок на підлозі під дверима, що ведуть (тепер вони зачинені) до його кімнати.
Не вільно мені признатись про це голосно, але той ясний пружок на підлозі під дверима так часто, особливо після неспокійних ночей, править за мініатюрний маяк. Інколи прокидаюсь вночі від жаху, що татко вмирає, але відразу заспокоююсь. За стіною вартує хтось невсипущий тоді, коли цілий дім відданий на поталу злим снам.
Позавчора спала було мені фантазія накинути на себе халат, постукати у двері напроти і сказати, наприклад:
— Добрий вечір, пане докторе. Бачу, ви не спите ще. Я чомусь теж не можу заснути. Коли не маєте нічого проти, поговоримо трохи.
Можливо, був то звичайнісінький збіг обставин, але не виключаю, що він перехопив плин моїх думок, бо вчора зачепив мене перший.
113
Цайга — рід бавовняної тканини.
114
З артистками, які виконують ролі дотепних і хитрих покоївок.