Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
— Мама ні, але Катерина…
— Е, що там сестра! Панна Катря і так скоро вийде заміж, і розстанетесь…
— Отож-бо, що не розстанемось. Маємо разом мешкати.
— І ти з ними, Славко? І ти?
Звичайно, мені приємно, що Оксана вважає мене за щось інше від моїх сестер. Я вдячна їй за таку високу думку про мене.
— А що я маю робити? — запитую, хоч у мене є вже свої плани.
— Ти? З своєю головою? Обов'язково повинна піти студіювати.
Не вільно признатися, що в мене немає засобів для цього. Хоч правда, коли мама продасть ті свої акції, то, може, ми й не будемо такі бідні. Але поки що родинний інтерес вимагає, щоб ми поводились так, ніби в нас гроші є. Запитую Оксану обережно:
— А твої старі скільки призначають тобі на утримання у Львові? Скільки місячно?
Оксана глянула на мене, немов на людину з високою температурою:
— Та звідки ж вони мають гроші на це? Ти хіба не знаєш, як у нас дома?
— Ти так усім говориш про свої студії, що я думала, можливо, хтось з дальших родичів допоможе тобі.
Оксана голосно регоче:
— Та звідки? Я не маю навіть на поїзд до Львова і нікуди не поїду, але це так… для фасону розпускаю чутки, буцім їду до Львова. Розумієш? Аби про мене були високої думки… Ні… в мене інший план, тільки не смійся. Я вирішила собі вийти заміж за того лікаря, що мешкає у вас…
Мабуть, маю дуже здивований вигляд, бо Оксана бере мене за обличчя й повертає до себе:
— Тобі чого так очі вилізли? Не журися, я знаю, що кажу! На нього готуються лови, але я всім утну штуку, вихоплю здобич з-під самого носа…
— Але чому… чому ти гадаєш, що це тобі вдасться?
Тремчу легенько, а може, це тільки вітер змінив свій напрям.
— Ах, — робить рух рукою Оксана, мало не зачепивши якогось панка, — кожного коня можна осідлати, тільки треба знати як…
Після цього Оксана платить мені за посередництво щодо Мажарина подвійною порцією морозива.
Сидимо на зеленій канапці поруч і радимось, як зловити у пастку Севера.
— Ти повинна мені допомогти, — каже Оксана, і я знову притакую їй.
— Ще поки познайомиш з ним, повинна представити мене, як цікаву дівчину. Розумієш? Переконати… Чоловіки в цьому дуже податливі! Переконати, що йому потрібна жінка саме з такими прикметами, як мої. Потім пристойно познайомиш нас, а далі залишиш удвох, про решту не журися! Моя вже в тім голова, — закінчує сміючись, а мені здається, що це білочка на дереві скаче.
Притакую. Вірю, що зроблю все, чого Оксана від мене вимагає. Розходимось. Оксана ще й ще раз повторює своє прохання. Киваю головою, а потім, як добре віддаляємось одна від одної, подаємо знаки рукою.
Север натрапляє під руку саме тоді, коли наші вже повернулися з кладовища і в кухні Мариня готовить смачну вечерю для мого майбутнього швагра. Дивуюсь Марині, що може викраювати кусник за кусником, декоративно укладати на тарілці і не скуштувати нічого з тих ласощів.
Може, і я спромоглася б на таке геройство, але бачити, як Безбородько нанизує виделкою шинку, як тримає ту навантажену виделку над тарілкою і зупиняє під час балачки на півдорозі до уст, — таке видовище понад мої сили. Видно, що цієї сили бракує і решті сестер, бо під час вечері Безбородька нікого з них в їдальні нема. Ні він, ні Катерина з цього приводу не ображаються. Зрозуміло, що Катерина для пристойності мусить дотримувати товариства нареченому. Поповнішала від того, і, треба признати, те їй личить.
— Чого ти така худа? — запитав мене якось Безбородько. — Закохана, чи що?
Червонію, і то добре, що можу ще в такий момент почервоніти.
Настали ясні, місячні ночі. Ми умовилися з Нелею не запалювати в нашій кімнаті звечора світла. Навмисно з великим грюкотом відчиняю вікно нашої кімнати. За хвилину сусіднє теж відчиняється.
— Добрий вечір!
— Добрий вечір, докторе.
— Хочу піти і попросити вашу мамцю, аби дозволила мені трохи погуляти з вами. Не маєте нічого проти?
— Я дуже радо пройдуся, докторе… — в думці додаю «з вами».
Дома не мають нічого проти моєї прогулянки з нашим постояльцем. Трохи посміхаються, що йому забаглося якраз мого товариства.