Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— І це, либонь, найважливіше, — наголосив Стоїчков. — Послідовники відмовилися від спроб розшукати наш світ, вони вирішили просто відгородитися від нас. Отже, вони нас бояться, дуже сильно бояться. Гм… Якщо мені правильно переповіли слова пані Волш, то вона сказала тобі, що було ухвалено рішення повернутися до первісного плану.
— Приблизно так вона й висловилася, — підтвердила Маріка.
— А звідси випливає, що багато Послідовників ще від самого початку пропонували вдатися до такого крайнього заходу, аби тільки перешкодити нашому проникненню до їхнього світу. І зваж, з якою обережністю — я б навіть сказав, з острахом, — вони стежили за тобою. Спершу була одна лише Джейн, чиє головне завдання, як я розумію, полягало в нагляді за Алісою. Згодом до тебе приставили Кейта — і надали йому такої свободи дій, що він спокійнісінько водив їх за носа. Гадаю, річ тут не в тому, що Послідовники цілком довіряли йому. Довіра довірою, але ніколи не зайве перевірити, застрахуватися від можливих помилок, адже людям властиво помилятися, тим більше молодим людям. А що робили Послідовники? Чекали, чекали й чекали. І як зрештою вчинили? Вони навіть не спробували захопити тебе, щоб силою добути те, чого не вдалося отримати хитрістю. Вони просто побоялися відкрито виступити проти тебе. Як думаєш, про що це свідчить?
— Що за своєю чаклунською силою Послідовники поступаються нам, — відповіла Маріка. — Але так вважав і Конор. У Заповіті він прямо написав, що Послідовники змогли подолати наших пращурів лише завдяки своїй чисельній перевазі та чарам Заборони.
— І з часів Конора МакКоя ситуація, вочевидь, не змінилася, — додав Стоїчков. — Та й це ще не все. Останні події ясно вказали на нову, несподівану для нас обставину. Досі ми були впевнені, що Послідовники не застосували проти тебе Заборону, бо сподіваються нишком віднайти шлях до нашого світу і вразити цими чарами нас усіх. Однак вони не скористалися ними навіть наостанку — а це я вважаю абсолютно нелогічним. Якщо Послідовники вирішили не боротися з нами, а відгородитись від нас, то з їхнього боку було б не зайвим переконатися, що ми справді не маємо можливості відновити зв’язок між нашими світами. Адже твоя мати, світла їй пам’ять, якось зуміла потрапити до світу МакКоїв — а потім це змогла зробити й ти. Послідовники просто мусили, не рахуючись із можливими втратами, здійснити спробу захопити тебе живцем — бодай для того, щоб з’ясувати, яким чином ти знайшла шлях до їхнього світу. Проте вони навіть не намагалися цього зробити. Подумай і скажи — чому?
Маріка подумала.
— Можливо, — припустила вона, — Послідовники втратили секрет чарів Заборони?
— Може, й так. Але вірогіднішим мені видається інше: ці чари подібні до хвороби, на яку людина може захворіти лише раз у житті, після чого стає для неї невразлива. А дар усіх Конорів успадкованио від нашого спільного пращура Конора МакКоя, що прожив понад десять років під дією Заборони. Мабуть, ми, його нащадки, вже нечутливі до Заборони — і Послідовники про це знали. Моє припущення опосередковано підтверджує й та обставина, що Аліса має здоровий, повноцінний дар. Я й раніше задавався питанням: чому Послідовники лише наглядали за нею, чому не використали проти неї чари Заборони? А тепер розумію: вони пробували, проте зазнали невдачі.
— А от я не розумію, — зізналась Маріка. — Якщо Заборона не становить для нас загрози, якщо Послідовники слабші від нас… навіщо ж тоді вони прагнули знайти наш світ? Як вони збиралися боротися з нами?
— Передовсім, — промовив Стоїчков, — я можу помилятися в своїх висновках щодо Заборони. Хоча це малоймовірно. Гадаю, Послідовники мали намір вдатися до інших засобів. Кілька днів тому Аліса розповідала мені, що в їхньому світі існує надзвичайно потужна зброя… забув, як вона називається…
— Ядерна?
— Атож, ядерна. Її не можна застосувати вибірково, щоб позбутися окремих людей, розсіяних по всьому світові. Але, за Алісиними словами, цією зброєю можна знищити весь світ — і навіть не один раз.
— О! — видихнула Маріка з запізнілим переляком. — Так ви вважаєте…
— Це одне з моїх припущень, і я боюся, що воно близьке до істини. Адже в своєму листі Кейт попереджав, що небезпека загрожує не лише нам, Конорам, а й усьому нашому світові.
Маріка енергійно труснула головою, ніби в намаганні прогнати страшний сон.
— Мені важко в це повірити, пане Стоїчков. Невже Послідовники такі чудовиська? Зрештою, для свого нападу на Норвік вони обрали час, коли не було ні Браєна, ні Матильди, а ще, можливо, подбали про те, щоб замок залишив і батьків камердинер Джордж. А це означає, що Послідовникам, принаймні більшості з них, не байдуже людське життя. Вони не хотіли, щоб при бомбардуванні Норвіка загинули сторонні люди.