Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Маю тобі дещо сказати, Мірчіє, — промовила Маріка нерішуче. — Мабуть, ти ще не знаєш про це, але ми з Флавіаном більше не заручені.
— Знаю, — відповіла Мірчія. — Флавіан учора ввечері мені жалівся, був дуже пригнічений. Довелося втішати його.
Маріка тихо зітхнула.
— Що він тобі говорив?
— Нічого конкретного. Мовляв, це секрет. Просто сказав, що ти маєш вийти за іншого. Так потрібно для всього роду Конорів… і ти сама цього хочеш.
Маріка зашарілася.
— Так, справді, я цього хочу, — визнала вона. — Певно, ти вважаєш мене великим стервом. Я ж так довго морочила Флавіанові голову.
— Він сам собі морочив голову. З усього, що Флавіан розповідав про тебе, я вже давно зрозуміла, що ти не кохаєш його і не дуже хочеш за нього йти. А я не хотіла, щоб ви одружилися.
— Отже, ти не сердишся на мене?
— Ні. Сердилась раніше, коли ви заручилися. Флавіанові потрібна інша дружина — яка любитиме його. Тепер він знайде таку і буде з нею щасливий.
— Я теж бажаю йому щастя, — сказала Маріка.
Вони зупинилися біля великих двостулкових дверей, і Мірчія відчинила їх.
— Проходь… тільки обережно.
Попередження було не зайвим. Королівська спальня — в половину більша за розмірами, ніж та, де прокинулася Маріка, і ще розкішніше оздоблена, — тимчасово перетворилася на сховище для різних речей. Тамтешніх речей!
Маріка аж зойкнула від несподіванки. Звичайно, вона не сумнівалася, що Аліса й батько прихопили з собою деякі речі; вони втрьох навіть склали перелік найнеобхіднішого — щоб у разі екстреної евакуації не забути нічого важливого. Проте Маріка й припустити не могла, що вони встигнуть перенести так багато!
Схоже, Аліса забрала все своє. Абсолютно все — за винятком хіба що машини та ліжка, що не змогло пролізти в портал. А решта меблів, включно з письмовим столом та двома книжковими шафами, були тут. Кузина не залишила в Норвіку навіть телевізор з програвачем та колекцією дисків — хоча й там дивилась відео нечасто, віддаючи перевагу книжкам. З електрикою проблем не передбачалося, бо Маріка ще два роки тому, скориставшись материними кресленнями, які дбайливо зберігав у себе сер Генрі, сконструювала доволі простий генератор, що перетворював магічну енергію на змінний електричний струм. Щоправда, застосування йому не знайшла, бо брати до Мишковара ніяку електроніку не наважувалася, а світлові кулі в її покоях працювали краще й надійніше за будь-які тамтешні лампи. До речі, цей генератор також був тут.
Та найбільше Маріка зраділа наявності всіх своїх медичних книжок та журналів, коробок з різними ліками, а ще — пакунків з білизною, взуттям, косметикою та іншими речами, що їх вони з Алісою придбали впродовж останніх чотирьох місяців. Раніше Маріка планувала після повернення до Мишковича збувати їх своїм знайомим, але тепер, з огляду на нові обставини, вирішила залишити все собі. Адже хтозна, коли в неї з’явиться можливість знову завітати до тамтешніх магазинів. І чи з’явиться вона взагалі…
Сер Генрі був набагато помірніший, але й він себе не обділив. Бувши чоловіком, він не надто переймався одягом та іншими „дрібницями“, зате взяв зі своїх апартаментів усі книжки, картини, родинні коштовності, дві великі картонні коробки з сигаретами, закупленими на випадок екстреної евакуації, а також рояль „Стейнвей“, що належав іще його дідові. Маріці важко було уявити, як цей громіздкий музичний інструмент зміг пройти через портал — але факт, що пройшов.
А втім, подумала Маріка, це нормально. Так чи інакше, вони покинули Норвік надовго, якщо не назавжди. А позаяк мали в своєму розпорядженні дюжину помічників (Маріка не сумнівалася, що всіх членів Ради було піднято за тривогою) і, до того ж, у замку не залишилося слуг (вона згадала про це щойно зараз і вирішила, що це не випадковість), то гріх було не скористатися нагодою і не забрати все, що тільки можна. Шкода, не вдалося евакуювати безцінні реліквії зі старої фамільної бібліотеки. Мабуть, часу не вистачило. Чи, може, Стен зі Стоїчковим визнали ризикованим відкривати портал Конора МакКоя…
Маріка повернулася до Мірчії.
— Певно, тебе все це дивує?
— Так, — кивнула вона. — Дуже.
— І маєш багато питань?
— Авжеж маю.
— То чому нічого не питаєш?
— Бо ти не відповіси. Або збрешеш.
— Звідки знаєш? Уже когось питала? Флавіана? Стена?
— Ні, в цьому не було потреби. Раз Флавіан сам не пояснив, то ясно, що це таємниця.
З цими словами Мірчія підійшла до порталу (ґобелен, що прикривав його, зараз лежав згорнений на підлозі) і почала над ним чаклувати. А Маріка блукала поглядом по захаращеній речами кімнаті й думала, що найближчими днями їх слід посортувати й порозкладати до скринь та шаф, щоб уберегти від вологи, пилу та сонячних променів.