Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Зачинивши за ним двері, Маріка швидко відшукала серед своїх медичних журналів найостанніший випуск, між сторінками якого було сховано конверт з написом „Кейтові та Джейн Волшам“. Вона видобула з нього кілька списаних аркушів і пробігла поглядом першу сторінку:
Мій любий Кейте!
Я пишу ці рядки для вас обох, але звертаюся насамперед до тебе. Проте не тому, що перед тобою я завинила більше, ніж перед Джейн, я винна перед вами однаково; а тому, що причиною всьому була моя любов до тебе. Саме вона утримала мене біля твого батька, коли я чекала на народження Джейн. Я надто сильно любила тебе і не могла розлучитися з тобою навіть заради коханого чоловіка. Я пожертвувала своїм щастям жінки задля щастя бути твоєю матір’ю. Тим самим я зробила нещасними двох людей — себе і того чоловіка, якого кохала (сподіваюсь, ти вже здогадався, що йдеться не про твого батька). А згодом, коли ви підросли, і я зрозуміла, що ви любите одне одного не як брат і сестра, я все з тієї ж любові до тебе, з остраху втратити тебе як сина, зробила нещасними ще двох людей — тебе та Джейн. Я бачила, як ви обоє страждаєте, але й далі мовчала — і це моє мовчання було чи не гіршим за відверту брехню. Ще десять років тому, коли між вами сталося те, чого не повинно було статися, я могла бодай трохи пом’якшити вашу обопільну травму, якби розповіла вам про жінку, що народила тебе, Кейте, і про справжнього Джейниного батька. Я просто мусила це зробити, але…
Маріка зім’яла аркуш і кинула його до каміна, а слідом за ним — решту аркушів разом з конвертом. Потім наслала на них вогняні чари, і за кілька секунд весь папір обернувся на попіл.
„Пробачте, місіс Волш,“ — подумала вона, почуваючи водночас і сором, і полегшення. — „Я не виправдала ваших сподівань, я вчинила непорядно… Та яка, до біса, порядність, коли йдеться про моє щастя!“
Маріка залишила королівську спальню, спустилася поверхом нижче і, розпитавши зустрічного слугу, знайшла кімнату, яку займав її батько. Сер Генрі досі спав, і вона вирішила не турбувати його, а натомість подалася до спальні, яку ділила з Алісою.
На той час кузина вже прокинулась і встигла наполовину вдягтися. Вона стояла в ліфчику, спідницях та панчохах і з розгубленим виглядом тримала в руках червону шовкову сукню, не маючи ні найменшого уявлення, що з нею робити.
Коли Маріка ввійшла до кімнати, Аліса повернулася до неї, а сукню поклала назад на стіл.
— Вітаю, — сказала вона. — Лаятимеш мене, що я підтримала Стена?
— Ні, — відповіла Маріка, вмостившись на краєчку ліжка. — Я вже вгамувалася.
Аліса присіла поруч неї.
— Зігнала злість на братові?
— Не встигла. Перед ним я зустрічалася з паном Стоїчковим. Він пояснив мені, що в тій ситуації мій план дій був надто ризикований. Хоча це й не виправдовує ні Стенового свинства, ні твого відступництва.
Аліса не стала сперечатися. З Марічиного боку й так було подвигом, що вона, хоч із застереженнями, та все ж визнала свою помилку. А вимагати від неї чогось більшого було б украй необачно.
— Між іншим, — зауважила Аліса, — ти вся аж сяєш. Що сталося?
Маріка обняла кузину й поклала голову їй на плече.
— Ми з Кейтом одружимося. Тепер уже точно. Це в інтересах усіх Конорів… Я така щаслива, Алісо!
Аліса лагідно всміхнулася:
— Ну, так мені більше подобається. А то вчора ти геть розклеїлася. Втовкла собі в голову різні дурниці…
— До речі, про листа місіс Волш, — квапливо мовила Маріка. — Всі її безглузді вигадки про Кейта і Джейн… я вже не боюся, що це правда, але сам лист може завдати шкоди.
— Якої шкоди?
— Ну… різної. Там написано… багато неправильних речей. — Маріка глибоко вдихнула і вже твердіше продовжила: — Коротше, я його спалила. І дуже прошу тебе не говорити про нього ні Кейтові, ні Джейн. Ніякого листа взагалі не було.
— Он воно як… — протягла Аліса. Якийсь час вона в задумі погладжувала Марічине волосся, нарешті сказала: — Що ж, розумію. Мабуть, це правильно.
— То ми домовилися?
— Звичайно.
Маріка схопилась на ноги і пройшлася по кімнаті. Її ясно-сині очі промінилися непохитною рішучістю, а на щоках грав рум’янець збудження.
„Ну, ні, Кейте,“ — думала вона. — „Ніде ти від мене не подінешся. Хай навіть місіс Волш правду написала, це нічого не змінює. Ти все одно будеш моїм. Лише моїм…“
Маріка повернулася до кузини:
— А ти, Алісо? Як почуваєшся в нашому світі?
Вона знизала плечима.
— Важко сказати. Я ж здебільшого спала, ще не встигла зорієнтуватися. Але за своїм світом уже сумую. — Аліса зітхнула. — Хоча тепер мій світ тут, і треба вчитися жити в ньому. А я не можу навіть одягтися.