Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Ні, не до того було. Я хотіла…
— Чудово розумію твоє занепокоєння. Проте відмовлятися від сніданку — погана звичка. Ви, дівчата, і так їсте, як кошенята. — Стоїчков ненадовго замовк, але Маріка не скористалася паузою, бо зрозуміла, що він до когось подумки звертається. — Ну от. Я щойно попросив мою найменшу, Данку, принести тобі частування. І жодних заперечень не приймаю.
— Добре, пане Стоїчков, — слухняно кивнула Маріка. — Дякую… То що ж сталося в Норвіку?
Анте Стоїчков відкинувся на спинку крісла, сплів на животі пальці рук і зосереджено подивився на Маріку.
— Ми хотіли скористатися нападом Послідовників, щоб узяти полонених і згодом спробувати розв’язати їм язики, але… Все склалося не так, як гадалося. Зовсім не так. Спершу ми збиралися влаштувати три засідки — у вас з Алісою, в покоях твого батька і біля порталу Конора, але обережний Любомир Жих, на щастя, відмовив нас розпорошувати сили. Я сказав „на щастя“, бо інакше без жертв не обійшлося б. Жих слушно зазначив, що перший і найпотужніший удар буде спрямовано проти тебе. Він переконав нас обмежитись однією засідкою, в Алісиній спальні, причому не сидіти там усім гуртом, а чергувати по двоє, ретельно, але обережно, прослуховуючи околиці замку. А решта мали чекати біля відкритого порталу, готові з’явитися за найпершим викликом.
— Тобто, портали були постійно з’єднані?
— Так. Ми вирішили, що так безпечніше. Якби Послідовники перед своїм нападом застосували чари Заборони, ті з нас, хто наразі перебував у Норвіку, миттю втратили б свою силу. Але оскільки портал був відкритий, вони встигли б утекти.
— Ви сказали „якби“, — зауважила Маріка. — Отже, Послідовники вчинили інакше?
— Геть інакше. Як виявилося, вони не мали наміру пробиратися в Норвік і захоплювати тебе. Вони мали інший план… — Стоїчков зітхнув. — Боюсь, Маріко, замку твого батька більше не існує. Судячи з усього, він зруйнований. Ущент.
На цю звістку Маріка до болю закусила губу. Мимоволі на її очі навернулися сльози. За ці роки вона полюбила Норвік, прикипіла до нього душею, він став для неї другою домівкою. А тепер…
— Як це було? — запитала вона.
— Якраз тоді чергували ми з твоєю тіткою Зареною, — продовжив свою розповідь Анте Стоїчков. — І добре, що там були ми, а не хтось із молодих та запальних… ідеться не про Стена й Флавіана. Для засідки ми вирішили залучити підмогу, кожен з нас викликав одного молодого Конора, якому цілковито довіряв. Я — мого онука Яроша, Стеніслав — Міха Чірича, Зарена — свого сина Богдана… ну, і так далі. Добре, що жодного з них ми не поставили в чергування. У тій ситуації належало діяти швидко, злагоджено, без вагань, за лічені секунди прийняти вірне рішення і не гаяти часу на сумніви. Я не стверджую, що молоді на це не здатні. Можливо, люди, молодші від нас, зреагували б на небезпеку швидше, проте їх могла занапастити зайва самовпевненість, небажання відступати без бою, не вчинивши ні найменшого опору. Коли ми відчули, що згори до нас стрімко наближається Смерть… Певна річ, — по його вустах ковзнула слабка усмішка, — не стара з косою. Ми просто почули в небі гудіння, яке дедалі посилювалося, наближаючись до замку. Згодом, слухаючи нашу розповідь, Аліса припустила, що це був летючий корабель — літак. Ваш батько погодився з нею.
— Мабуть, так і було, — мовила Маріка і, подумки зімітувавши гудіння літака, надіслала звуковий образ Стоїчкову.
— Атож, — кивнув він. — Дуже схоже. Тільки в тому звукові була загроза, він ніс смерть та руйнування. Гадаю, ми вловили думки людей, що керували тим кораблем, а вони думали про те, що мають знищити Норвік. Розбомбити, як висловилась Аліса. Відчуття небезпеки було таким сильним, що в нас з Зареною не виникло жодного сумніву щодо її реальності. Ми збагнули, що зараз замок буде зруйновано, стерто з землі, тому негайно втекли звідти. Я сказав „забираймося“, твоя тітка відповіла „так“, і ми відразу забралися. Погодься, Маріко, молоді б так не вчинили. Ти б і сама зачекала ще трохи, спробувала б з’ясувати ситуацію… Хоча ні, ти б не стала чекати, бо добре знаєш той світ, і це знання допомогло б тобі так само, як нам з Зареною — наш досвід і обачність. Залишатися не було сенсу, бо ми влаштували засідку не для оборони замку, а щоб узяти полонених. Проте Послідовники не збиралися навіть наближатись до Норвіка, вони просто хотіли знищити тебе, твого батька та Алісу і зруйнувати портали. Тебе б спонукало до негайної втечі знання про летючі кораблі та їхні бомби, а ми відразу ж утекли, поклавшись на передчуття. І це врятувало нам життя. Щойно я слідом за твоєю тіткою вибіг з порталу, в спину мені вдарила вибухова хвиля і збила мене з ніг. Наше щастя, що вже наступної миті з’єднання порталів було перервано, і решта наших відбулися лише дзвенінням у вухах. Ну й ще потріскалися шибки у вікнах.