Посмертні записки Піквікського клубу
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 1937
- Язык: украинский
- Переводчик: М. Іванов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Піквікського клубу». Краткое содержание книги:
Надалі процедура змінилася, тепер уже Дікенс писав оповідання, а художник змушений був робити до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Дікенсу вдалося те, на чому горіли інші.
Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Дікенсу не сподобалися, тож усю решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Дікенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року.
Електронну книгу створено з українського видання: Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
— Ну, тепер ви вже впізнаєте мене? — спитав містер Смангл, насупивши брови.
— Можу заприсягтися, що впізнаю вас скрізь, — весело відповів Сем.
— Не будьте грубі з джентльменом, сер, — застеріг містер Смангл.
— Воронь боже, — сказав Сем. — Коли ви скажете мені, що він прокинувся, я поводитимусь із ним якнайчемніше.
Це зауваження, яке натякало на те, що містер Смангл, ні думку Сема, не джентльмен, розлютувало того.
— Майвінс! — запально скрикнув містер Смангл.
— В чім справа? — озвався той з свого ложа.
— Хто в дідька цей хлопець?
— А я звідки знаю? — відповів Майвінс, визираючи спід ковдри. — Тобі це, мабуть, краще відомо. Певно, прийшов сюди в якійсь справі.
— Ні,— відповів містер Смангл.
— То викинь його з кімнати й скажи, щоб не з’являвся більше, коли не хоче, щоб я налатав йому боки, — сказав містер Майвінс, і, давши цю пораду, симпатичний джентльмен знову заснув.
Помітивши, що розмова недвозначно починає набирати особистого характеру, містер Піквік узяв за краще втрутитись у неї.
— Сем! — промовив він.
— Сер? — озвався містер Веллер.
— Цієї ночі не трапилось нічого нового?
— Нічого особливого, сер, — відповів Сем, оглядаючи бакенбарди містера Смангла. — Хіба що, через вогкість і затхлість тутешнього повітря, у вас із загрозливою швидкістю зростає бур’ян і всяка інша погань. А, крім цього, все йде по-старому.
— Я хочу вставати, — сказав містер Піквік. — Дайте мені чисту білизну.
Ворожі наміри, які, мабуть, мав містер Смангл, вмить розвіялись, коли Сем відчинив чемодан. Заглянувши в нього, Смангл враз пройнявся найкращою думкою не лише про містера Піквіка, а й про Сема, і скористався з першої ж нагоди, щоб досить голосно визнати містера Веллера надзвичайно милим оригіналом. Щодо містера Піквіка, то симпатії Смангла до цього джентльмена не знали міри.
— Чи не міг би я зробити чогонебудь для вас, дорогий сер? — спитав Смангл.
— Дякую дуже. Здається, нічого, — відповів містер Піквік.
— Хіба ви не будете посилати прати білизну? Я знаю одну прекрасну прачку; вона приходить по мої речі двічі на тиждень. І,— дивіться, який щасливий збіг обставин, — сьогодні якраз її день. Може, хочете я додам до своєї білизни кілька штук вашої? Не перепрошуйте, прошу, за клопіт. То суща дурниця. Що б то були за люди, якби один джентльмен у скрутному становищі не потурбувався допомогти трохи іншому джентльменові — товаришеві нещастям?
Кажучи це, містер Смангл присунувся до самого чемодана й випромінював погляди найпалкішої та безкорисливої приязні.
— А чи у вас тут, голубе мій, нема чого, щоб оддати почистити одному чоловічкові? — питав далі містер Смангл.
— Нічогісінько, мій любий, — перейняв на себе відповідь Сем. — Коли одного з нас треба буде почистити, то це можна зробити і не турбуючи сторонню людину, що було б куди приємніше для всіх, як казав шкільний учитель одному юному джентльменові, коли той не хотів, щоб його шмагав різками шкільний сторож.
— Отож, у вас нема нічого, що я міг би послати прачці у моєму кошику? — трохи зніяковівши, спитав Смангл, відвертаючись од Сема й удаючись до містера Піквіка.
— Нічогісінько, сер, — знову відповів Сем. — Я боюсь, що ваш кошик і без того напханий вашою власною білизною.
Ці слова супроводив такий виразистий погляд на ту частину одягу містера Смангла, яка взагалі свідчить про майстерність прачки джентльмена, що він мусив приховати свої п’яти і, на найближчий принаймні час, відмовитись од замаху на гаманець та гардероб містера Піквіка. Потім він подався до підвалу, де грали в м’яч, і грунтовно поснідав там парою сигар, куплених минулої ночі.
Містер Майвінс, який не курив і рахунок якого в крамаря не лише дійшов до самого низу грифельної дошки, а ще й був перенесений на другий її бік, залишився в ліжку і, за його власними словами, поїв уві сні.
Поснідавши в кімнатці, суміжній з кав’ярнею й відомій під бучною назвою будуару, тимчасовий мешканець якої за невеличку додаткову плату мав колосальну перевагу чути всі розмови в зазначеній кав’ярні, містер Піквік загадав Семові зробити дещо в місті, а сам спустився до контори перебалакати з містером Рокером, як улаштуватись на майбутнє.