Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— І все-таки, — мовив начальник штабу, — я ніяк не збагну, чому шпигуни пожертвували сержантом. Адже якби вони допомогли йому перейти лінію фронту, то завдання абверу вже було б виконано, і їм не довелося б зосереджувати тут, у замку, аж чотирьох чоловік. А коли вони все-таки визнали за потрібне пожертвувати Барбу, то чому ж не вивідали од нього спершу всієї таємниці?
— Пане підполковник, допитуючи Доробеца, я з'ясував і це. Старшина боявся, що коли Барбу дійде туди живим і здоровим, то другий відділ здогадається про все. А в такому разі генеральний штаб може відмовитися од користування теперішніми методами шифрування. Хіба не шкода, сказав він, всіх наших зусиль… навіть не беручи до уваги професійний риск. Як бачите, Доробец визнав за краще і далі ризикувати своїм життям, аніж ставити під загрозу виконання завдання.
— Ти вважаєш, що другий відділ обов'язково запідозрив би, що Барбу сам або з чиєюсь допомогою перейшов фронт?
— Доробец так і вважав. От як він міркував: Барбу зник після вбивства Войнягу й Томеску. А щоб у другому відділі подумали, що його спіткала така ж доля, як і тих двох, мусив був знайтися сержантів труп. Бо важко уявити, що вбивця на цей раз виявив якусь примху і заховав труп своєї останньої жертви. Іншими словами, Доробец вважав, що саме зникнення трупа спрямує другий відділ на вірний шлях. Ось тому він і пожертвував сержантом. Барбу, як шпигуни й передбачали, піймався і, боячись покарання, відразу й застрелився. Цей обман їм удався. Ви всі вирішили, що Барбу вбив Войнягу та Томеску і що він агент абверу. Отже, раз його не стало, то другий відділ припинить слідство, а вони, Доробец та Некулай, можуть спокійно виконувати своє завдання.
— Одну хвилинку, — перебив Улю начальник штабу, який, здавалося, не задовольнився такою відповіддю. — Ти нам не сказав, чому Доробец, перш ніж посилати Барбу на смерть, не вивідав од нього секрету дії шифрувальної машини?
— Саме це я й хотів вам пояснити, пане підполковник. Зараз тут усе зрозуміло. Ми знаємо, ще через барабанчик, вмонтований у машину, німці не можуть розшифрувати наші радіограми. Для них це справжня головоломка. Вони знають, що машину їхньої конструкції перероблено, але в чому полягає ця переробка, незважаючи на всі зусилля своїх спеціалістів, так і не змогли довідатися. Таким чином, Барбу міг би лише в деякій мірі допомогти їм, сфотографувавши кожну деталь окремо. Звичайно, це можна було зробити тільки вночі. Важке завдання і дуже небезпечне, коли зважити, що Барбу в таких справах зовсім недосвідчений. Може, шпигуни, кінець кінцем, таки й використали б сержанта, спершу навчивши його фотографувати. Та події їх підганяли, доводилось діяти швидко. Ось тому Доробец і пожертвував Барбу. Шпигун зізнався, що він не вважав цю жертву великою втратою, бо в нього вже був відбиток ключа від сейфа шифрувального відділу.
— Де він його взяв? У кого? — поцікавився капітан Смеу.
— У вас, пане капітан! Пригадуєте ті нічні відвідини? Знаєте, хто то приходив? Ваш ординарець. Він і взяв муляж ключа. А потім у молитовнику його святості ксьондза їм передали готовий ключ.