Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Отже, Галичина (знову ж від Галілеї) стала сакралом (духовним коренем) Київської Русі, потім України. Усе це з німецькою педантичністю, хоча й у секретному режимі, дослідили і знали аналітики товариства «Аненербе».
Гітлерівські ідеологи потрапили в ситуацію типу: «і хочеться, і колеться». Звичайно ж, дуже заманливо було підкріпити расистські, особливо антиєврейські, ідеї фактами, які свідчили про «непричетність» до цієї нації християнського Бога. Але тоді довелося б розкривати генетичні корені Ісуса і Діви Марії. А вони (корені), як виявляється, південноросійські, українські, тобто слов'янські. Нацисти вважали всю цю людність «архаїчною», неошляхетченою німецьким духом, кельтами, та й ще гунами.
Думається, що саме з цих причин німці виділяли галичан з загальної маси росіян, українців і білорусів. Хоча й кидається в око якесь подвійне ставлення імперської влади до галичан. То вони зближалися з ними (ще б пак! Адже це ж плем'я від Ісуса, Діви Марії та їхніх апостолів!), то віддалялися і влаштовували гоніння на їхніх лідерів. Згадаємо хоча б долю С. Бандери.
Цим, напевно, зумовлений і особливий інтерес окультних антропологів до галичан (серед останніх широко практикувалися виміри черепа, вивчення форми вух, носа тощо). До речі, відсутність вушних мочок (чи їхня нерозвиненість) у генетичних галичан і палестинських галілеян (свідчення спорідненості цих народів) на великому експериментальному матеріалі показали саме німці[Лівоарійська традиція вважає наявність довгих «висячих» мочок ознакою шляхетності. Тому в Атлантиці, південноамериканських країнах, у деяких народів Африки (з лівоарійським впливом) був культ патологічного подовження вух].
Врешті-решт фашистські ідеологи змушені були відсунути на задній план Ісуса Христа і Діву Марію, відкинути Євангелія і взяти за основу своєї расистської доктрини лівоарійську хроніку «Ура-Лінда», про яку мова попереду.
Але нам, українцям, особливо галичанам, нащадкам трипільських аріїв, треба пам'ятати і пишатися тим, що наші предки дали найбільш відому історії Особистість: Боголюдину, Ісуса Христа!
Тим більше, що це визначило потаємну суть нашого народу — його сакрал, його історичну долю!
Як же потрібно не поважати себе, яким потрібно бути байдужим до долі власного народу, щоб цей факт дотепер не зробити надбанням кожного українця. Тут великі претензії до наших вчених. Куди вони дивляться? Чому це залишається таємницею, захованою від нас і від усього світу на догоду німецьким доктринерам?!
Пояснюють іноді так: Христос — Син Бога, Абсолюту. Тому Він належить усьому людству. Добре, припустимо, хоча Христос — Боголюдина, яка з'явилася на світ у певному етнічному середовищі. Але ж Діва Марія, Богородиця — споконвічно людська істота чистої галілейської крові… Вона і становить у більш строгому розумінні наш національний сакрал. Тому і виходить, що наші пращури мають безпосереднє відношення до епохальних подій, а український народ перебуває у центрі священної історії.
Євангелія й інші християнські джерела однозначно визначають приналежність Ісуса Христа до галілейського народу. А от… Антихриста, що повинен з'явитися в наш світ «наприкінці часів», християнські письменники одностайно відносять до іудейського народу. Наприклад, в опублікованій недавно колективній праці ієромонахів Почаївської лаври сказано: «Святі отці: Іриней (Проти єресей, кн. 5, гл. ЗО), Іполит (Сказання про Христа й Антихриста), а також Іларій, Амвросій, Ієронім і Августин відзначають, що Антихрист буде іудейського роду, з коліна Данова»[Антихрист: материализация мистики в измерении времени. — Свято-Успенская Почаевская лавра, 1998. — С. 9].
ПРИКАРПАТТЯ: ІСТОРИЧНА БАТЬКІВЩИНА ГАЛІЛЕЯН
Це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв'язок між сьогоденням і майбутнім.
Ф. Герберт
В літературі міцно утвердилася баєчка, що галлами римляни називали західних кельтів за їх «півнячий» характер (див. «Записки про галльську війну» Юлія Цезаря, що так і не зумів скорити цей волелюбний народ). Насправді ж «галли» — корінна назва кельтів Північної Припонтиди — пішла від містичного міста Гелон — духовного центру праслов'ян, зруйнованого персами в 521 році до н. е. Знаходилося воно у Наддніпрянщині. Існує й інша версія: «галли» — грецька назва кельтів.